Нормотворчість місцевого самоврядування

Народ є джерелом влади в суспільстві, але більш безпосередньо, ніж у громаді, він ніде не здійснює свою владу

Алексіс де Токвіль

 

 

Основи нормотворчості місцевого самоврядування

Оприлюднення нормативно-правових актів місцевого самоврядування

Компетенція органів та посадових осіб місцевого самоврядування (систематизація витягів із законів України)

 

17Петрученко Катерина Іванівна  в 2006 році закінчила Одеську національну юридичну академію; з 2008 року по теперішній час працює головним консультантом Управління по зв’язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України; в 2011 році підготувала главу “Нормотворчість органів місцевого самоврядування” для навчального посібника “Курс лекцій з питань законотворчості” Інституту законодавства Верховної Ради України, який рекомендований Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів України; в 2014 році в Інституті законодавства Верховної Ради України захистила  дисертацію  на тему “Нормативно-правові акти місцевого самоврядування як джерело права” (науковий керівник – О.В. Богачова) та отримала науковий ступінь кандидата юридичних наук.

 

 

 

 

Основи нормотворчості місцевого самоврядування

(Місцеве самоврядування як форма здійснення народовладдя. Історичні аспекти становлення нормотворчості на місцевому рівні. Особливості нормотворчого процесу місцевого самоврядування. Нормативно-правовий акт місцевого самоврядування: поняття, ознаки, система, види. Вимоги до оформлення нормативно-правових актів  місцевого самоврядування. Перелік основних нормативно-правових актів місцевої ради.)

______________

Реформа децентралізації влади на даний час є одним з найважливіших напрямків державної політики, з успішною реалізацією якої безпосередньо пов’язується загальне соціально-економічне  зростання України.

Відповідно до Указу Президента України «Про першочергові заходи з розвитку місцевого самоврядування в Україні на 2017 рік» від 7 грудня 2016 року № 545/2016 підвищення інституційної спроможності місцевого самоврядування в Україні визначено одним із пріоритетів розвитку держави на 2017 рік.

Результатом окресленого незворотного шляху є не тільки трансформація місцевого управління, але й зміна суспільних поглядів на місцеве самоврядування як найкращу та зручну форму здійснення народовладдя.

На новий якісний ступінь повинні перейти нормотворчі повноваження суб’єктів місцевого самоврядування, відтак прийняті ними нормативно-правові акти стануть ефективним регулятором правових відносин на місцевому рівні.

При цьому, варто пам’ятати, що самоврядування відноситься до найдавніших форм народовладдя та знаходить свої витоки ще в часи панування звичаєвого права.

______________

В Україні еволюція місцевого самоврядування пройшла тривалий та нерівномірний у часі та просторі процес. Розвиток форми та змісту актів нормотворчості на місцевому рівні можна співвіднести з такими основними історичними періодами прояву української державності:

  • Київська Русь (IX-XIІI ст.) — вирішення питань через віче, які є предтечею місцевих референдумів.
  • Литовсько-польський період (ХІV–ХVІІ ст.) – поступово відбувається перехід від неписаних до писемних форм у вигляді відповідних актів уповноважених органів та осіб, що було в тому числі пов’язано із зародженням статутних грамот, які стали прообразом сучасних статутів територіальних громад; в деяких містах запроваджується магдебурзьке право, яке забезпечило надання нормотворчому процесу чіткої регламентації та характеру взаємопов’язаних і взаємообумовлених послідовних дій із прийняття офіційних нормативно-правових актів (вількери, ухвали, постанови) для регулювання певних питань місцевого значення громади міста.
  • Козацько-гетьманська Україна (ХVІІ–ХVІІІ ст.) – повернення до звичаєвого права (активно проводилися віча, збори); полковники та старшини приймали письмові акти —листи, універсали. 
  • Період перебування українських земель у складі Російської та Австро-Угорської Імперій (кінець XVIII ст.- поч. XX cт.) — відбувається розширення суб’єктів нормотворчості на місцевому рівні; приймалися такі нормативно-правові акти як постанови, ухвали, статути, регламенти, приписи, інструкції, положення; вводиться практика офіційного опублікування нормативно-правових актів, зокрема в друкованих збірниках.
  • Період відродження української національної державності (1917-1920 рр.) — більшість рішень центральної влади та закладених у них ідей, у тому числі з питань місцевого самоврядування, фактично залишилися нереалізованими.
  • Радянський період (1921-1991 рр.) – місцеві ради народних депутатів (які фактично стали правонаступниками представницьких органів місцевого самоврядування в незалежній Україні) приймали нормативно-правові акти у вигляді рішень.

______________

Нормотворчий процес місцевого самоврядування включає в себе комплекс послідовних організаційних та юридико-технічних дій щодо прийняття, зміни та cкасування нормативно-правового акта місцевого самоврядування. 

 

Етапи та стадії нормотворчого процесу місцевого самоврядування

 

15

 

Етап встановлення необхідності у прийнятті нормативно-правового акта може мати такі стадії: 

  • Планування — передбачає розробку програм нормотворчої діяльності на певний період (квартал, рік або на строк повноважень органу). Може бути заплановано не тільки видання нових, а й внесення змін до чинних актів. Планування певною мірою визначає пріоритетні сфери життя територіальної громади.

Обов’язкове планування встановлено для проектів регуляторних актів. План діяльності з підготовки проектів регуляторних актів повинен містити визначення виду і назви проектів, цілі їх прийняття, строки підготовки, найменування органів та підрозділів, відповідальних за розроблення проектів на наступний календарний рік. Такі плани повинні затверджуватися не пізніше 15 грудня поточного року та оприлюднюватись (стаття 7 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»).

Особливий статус має місцевий бюджет. Процедура планування, розгляду та прийняття цього нормативно-правового акта обумовлюється термінами прийняття державного бюджету.

Виникнення нормотворчої ідеї може обумовлюватися такими чинниками:

— вказівки або рекомендації щодо необхідності врегулювання певних суспільних відносин в законі або правовому акті вищих органів влади. Новий закон або підзаконний правовий акт центральних органів виконавчої влади може передбачати необхідність врегулювання органами місцевого самоврядування певних суспільних відносин. Залежно від сформульованих у них вимог і термінів розробка акта може розпочатися відразу і без попереднього планування;

— при здійсненні управлінської функції (частіше виконавчих органів та посадових осіб). Ідея видання нормативно-правового акта може виникнути при здійсненні повноважень суб’єктами місцевого самоврядування, обумовленому, наприклад, виявленими прогалинами у нормативному регулюванні відповідних суспільних відносин.

  • Внесення нормотворчої ініціативи — письмове подання щодо  прийняття нормативно-правового акта або внесення його проекту на розгляд суб’єкту нормотворчості. Суб’єкти нормотворчої ініціативи закріплюються в регламенті місцевої ради. До них, як правило, належать: територіальна громада, постійні комісії, депутати ради, сільський, селищний, міський голова, староста, голова районної, обласної ради, їх заступники, члени виконкому, голови місцевих державних адміністрацій.
  • Внесення нормотворчої пропозиції — вмотивоване подання щодо необхідності прийняття нормативно-правового акта. Нормотворчі пропозиції можуть мати усну форму та містити лише узагальнені думки та окремі тези щодо регулювання відносин, мають неофіційний, рекомендаційний характер та широке, фактично необмежене коло суб’єктів внесення. Нормотворча пропозиція передбачає лише задум та ідею майбутнього акта.

Члени територіальних громад можуть вносити нормотворчі  ініціативи та пропозиції через місцеві ініціативи, громадські слухання, загальні збори громадян, органи самоорганізації населення, електронні петиції, колективні або індивідуальні звернення жителів міста до органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

          Другий етап нормотворчого процесу – підготовка (розроблення) проекту нормативно-правового акта починається зі стадії прийняття рішення про його підготовку. Це може бути здійснено у вигляді акта місцевої ради або її виконавчого органу, посадової особи місцевого самоврядування, доручення (в тому числі протокольного).

Разом з рішенням про підготовку проекту акта визначаються суб’єкти (учасники) розробки проекту, в тому числі головний відповідальний виконавець, строки підготовки, перелік необхідних організаційних заходів.

У місцевій раді розробка здійснюється постійними комісіями, робочими групами, виконавчими органами ради (відповідними департаментами, управліннями, відділами).

Оскільки голови місцевих державних адміністрацій можуть вносити нормативно-правові акти з питань делегованих повноважень, розробка проекту в такому випадку здійснюється апаратом і структурними підрозділами місцевої державної адміністрації.

Етап підготовки проекту також включає такі стадії:

  • Узгодження — має форму візування зацікавленими суб’єктами або спеціального висновку. Може бути внутрішнім та зовнішнім. Внутрішнє узгодження проводиться з підрозділами та посадовими особами органу, в якому розробляється проект. Перелік суб’єктів узгодження повинен визначатися регламентом та залежить від предмета регулювання (підрозділи з питань фінансів та економіки узгоджують проекти місцевих бюджетів, питання встановлення податків та інших обов’язкових платежів, підрозділи з питань комунальної власності – проекти актів, пов’язаних з використанням комунальної власності, в тому числі землі тощо). Зовнішнє узгодження проводиться із зацікавленими особами, які не підпорядковані безпосередньо суб’єкту нормотворчості, але знаходяться в межах його територіальної юрисдикції, або особами, згаданими в проекті акта. Найчастіше ними бувають місцеві органи виконавчої влади спеціальної компетенції.
  • Проведення експертиз. Необхідною для всіх актів є юридична експертиза, яка здійснюється юридичною службою органу.  В залежності від галузевої специфіки нормативно-правового акта можуть проводитись різні види експертиз: фінансово-економічні, екологічні, науково-технічні тощо. Останнім часом набувають поширення гендерна, антикорупційна та громадська експертизи. Експертизи можуть бути внутрішніми (проводитися всередині нормотворчого органу) та зовнішніми (незалежними суб’єктами), мати обов’язковий або рекомендаційний характер, здійснюватись одноосібно або групою осіб.
  • Обговорення як стадія може входити до різних етапів нормотворчого процесу. Після підготовки проекту акта місцевої ради проводиться його попередній розгляд та обговорення на засіданні постійної комісії. Постійна комісія за результатами розгляду проектів нормативно-правових актів приймає рішення (висновки та рекомендації) про підтримку проектів, направлення їх на доопрацювання або відхилення. Акти постійних комісій підписуються головами комісій. Обговорення також відбуваються між іншими зацікавленими учасниками або представниками (на засіданнях робочих груп, «круглих столів», колегіях тощо).
  • Доопрацювання може проходити на етапі як розробки, так і розгляду проекту акта суб’єктом нормотворчості. Рішення про необхідність доопрацювання приймається на засіданні постійної комісії або сесії. Ця стадія полягає в усуненні виявлених при розгляді недоліків і повторному проведенні деяких процедурних дій з метою виконання рекомендацій, наданих під час обговорення. Доопрацювання, як правило, здійснюється розробником проекту акта або профільною постійною комісією.
  • Підготовка аналізу регуляторного впливу. Для актів, визнаних регуляторними, обов’язковою є підготовка аналізу регуляторного впливу. Відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» аналіз регуляторного впливу — це «документ, який містить обґрунтування необхідності державного регулювання шляхом прийняття регуляторного акта, аналіз впливу, який справлятиме регуляторний акт на ринкове середовище, забезпечення прав та інтересів суб’єктів господарювання, громадян та держави, а також обґрунтування відповідності проекту регуляторного акта принципам державної регуляторної політики» (стаття 1). Аналіз регуляторного впливу готується розробником акта. Проект регуляторного акта не може бути прийнятий без аналізу регуляторного впливу та попереднього оприлюднення.
  • Оприлюднення проекту. Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду (частина третя статті 15).  Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації надано роз’яснення, яким рекомендовано оприлюднювати всі проекти нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування (місцевих рад та виконавчих органів сільських, селищних, міських рад). При цьому наголошено, що акти посадових осіб місцевого самоврядування (сільського, селищного, міського голови, керівників виконавчих органів ради) попередньому оприлюдненню не підлягають.

Вимоги щодо процедури внесення, розгляду, обговорення та прийняття проектів нормативно-правових актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування повинні міститися в регламентах місцевих рад.

Третій етап нормотворчого процесу — розгляд нормативно-правового акта суб’єктом нормотворчості.

  • Цей етап починається зі стадії внесення проекту нормативно-правового акта на розгляд суб’єкта нормотворчості після повного вивчення матеріалів, доопрацювання та здійснення всіх необхідних дій щодо підготовки проекту.

Проект вноситься разом з пояснювальною запискою, в якій обґрунтовується необхідність прийняття акта, вказуються суб’єкти розроблення та узгодження проекту, інформація про отримані в ході розгляду зауваження та результати їх врахування, а також із додатковими матеріалами. Після внесення проект реєструється та приймається до розгляду.

Проекти нормативно-правових актів представницьких органів виносяться на розгляд сесій місцевих рад, виконавчих органів – на засідання виконкому.

  • На засіданні колегіального органу відбувається його обговорення із запрошенням усіх зацікавлених учасників. Стадія обговорення на сесії може включати такі дії: доповідь головного розробника проекту (або його представника), співдоповідь, виступи експертів, відповіді на запитання по проекту, дебати. Обговорення фіксується в протоколі сесії місцевої ради або засідання виконавчого комітету, в якому зазначаються виступи учасників, пропозиції до проекту та результати голосування.

Четвертий етап нормотворчого процесу — прийняття проекту нормативно-правового акта — включає стадії голосування та офіційного оформлення прийнятого рішення.

Прийняття акта відбувається у формі відкритого голосування (простою або кваліфікованою більшістю голосів). Сесія місцевої ради є повноважною, якщо в засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради, засідання виконавчого комітету — якщо в них бере участь більше половини від загального складу виконавчого комітету.Важливо звернути увагу, що рішення місцевої ради приймається більшістю (або двома третинами) від  її затвердженого загального складу, а не фактично обраних або присутніх на засіданні депутатів.

Нормативно-правові акти місцевої ради та виконавчого комітету підписуються головою ради. У разі відсутності голови у передбачених законом і регламентом випадках акт місцевої ради підписується заступником голови ради (в обласних та районних радах), секретарем ради (в сільських, селищних, міських радах) або депутатом, який головував на пленарному засіданні ради.

Прийнятий та підписаний нормативно-правовий акт реєструється в установленому порядку.

Акти після підписання тиражуються та надсилаються зазначеним у переліку розсилки суб’єктам.

Останній етап нормотворчого процесу — набрання нормативно-правовим актом юридичної сили.

 Однією з умов набрання чинності нормативно-правовими актами та відповідно стадією етапу набрання ними юридичної сили є державна реєстрація. На даний час в України державна реєстрація передбачена лише для статутів територіальних громад. Реєстрація статутів територіальних громад сіл, селищ, міст (крім Києва, Севастополя і міст обласного значення) здійснюється районними, міськрайонними (у разі утворення) управліннями юстиції, статуту територіальної громади міста Києва — Укрдержреєстром, а статутів територіальних громад міста Севастополя і міст обласного значення — відповідними міськими управліннями юстиції

Після підписання та державної реєстрації (якщо така передбачається) нормативно-правовий акт повинен бути оприлюднений.

Оприлюднення є завершальною стадією всього нормотворчого процесу і може здійснюватися у формі:

  • Опублікування в офіційному виданні нормотворчого органу. Цей спосіб можливий лише для великих територіальних громад. В Україні власні друковані засоби масової інформації мають переважно міські, районні та обласні ради;
  • Опублікування в неофіційному виданні. Оскільки для кожного суб’єкта нормотворчості не передбачено існування офіційних видань, нормативно-правові акти можуть бути оприлюднені у будь-якому друкованому виданні;
  • Інформаційного повідомлення на радіо та телебаченні;
  • Розміщення в мережі Інтернет (на офіційному сайті суб’єкта нормотворчості). Враховуючи швидкість розвитку інформаційних і комунікаційних технологій, зручність й оперативність, такий спосіб повинен стати в подальшому пріоритетним;
  • Розміщення повідомлень на спеціальних інформаційних стендах у приміщенні ради або поряд із ним (це стосується в першу чергу невеликих територіальних громад);
  • Надсилання відповідним суб’єктам (підприємствам, установам, організаціям, посадовим особам);
  • Оголошення на загальних зборах або інших зібраннях громадян.

     Як бачимо, у нормотворчому процесі на рівні місцевого самоврядування бере участь широке коло інших суб’єктів, які можна поділити на два види: суб’єкти нормотворчості та суб’єкти нормотворчої діяльності.

 

16

______________

Результатом нормотворчого процесу є нормативно-правовий акт.

Нормативно-правовий акт місцевого самоврядування — це офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює або припиняє загальнообов’язкові правила поведінки для певної (невизначеної) кількості осіб, прийнятий суб’єктом місцевого самоврядування з нормотворчими повноваженнями та діє в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Основними ознаками нормативно-правових актів місцевого самоврядування є:

  • Письмова форма та визначена структура.
  • Загальнообов’язковість. Приписи нормативно-правових актів місцевого самоврядування підлягають обов’язковому виконанню на відповідній території всіма фізичними та юридичними особами, кому вони адресовані.
  • Прийняття суб’єктами місцевого самоврядування в межах нормотворчої компетенції. Нормативно-правові акти місцевого самоврядування приймаються відповідним суб’єктом в межах встановленої нормотворчої компетенції, яка передбачає право на встановлення, зміну та скасування правових норм. Перелік нормотворчих повноважень встановлюється законодавством, а також відповідними нормативно-правовими актами місцевого самоврядування, в першу чергу статутом територіальної громади.
  • Універсальність. Нормативно-правові акти місцевого самоврядування є універсальним інструментом регулювання різноманітних відносин, що має міжгалузевий та комплексний характер. Це виявляється в тому, що нормативно-правові акти місцевого самоврядування є джерелами багатьох галузей права (конституційного, муніципального, фінансового, господарського, земельного, адміністративного тощо).
  • Офіційність. Офіційність підтверджується використанням державного гербу на бланку та печатці, при цьому допустимим є використання поряд з державною місцевої символіки (наприклад, герба міста, села).
  • Підзаконність. Нормативно-правові акти місцевого самоврядування приймаються у відповідності до законів як актів вищої юридичної сили в державі та є результатом діяльності, попередньо санкціонованою державою через закріплення права на її здійснення у відповідних законодавчих актах. Нормативно-правові акти місцевого самоврядування, доповнюючи та розширюючи норми законів, виконують конкретизаційну роль, яка має диспозитивну природу та передбачає варіативність залежно від волі нормотворчого органу та місцевих інтересів.
  • Цільова орієнтація та вольовий характер. Нормативно-правовий акт, виданий в системі місцевого самоврядування, має насамперед інтерес локального характеру, обумовлений, власне, інтересом окремої територіальної громади та головною функціональною метою місцевого самоврядування – вирішенням питань місцевого значення.
  • Особливий предмет регулювання — питання місцевого значення. Питання місцевого значення стосуються широкого кола сфер управління, однак пов’язані з безпосереднім забезпеченням життєдіяльності територіальної громади, локальною спрямованістю та вирішенням конкретних проблем громадян (затвердження місцевого бюджету, управління комунальною власністю, організація благоустрою тощо). Ключовим повноваженням місцевого самоврядування є компетенція у фінансових питаннях. Основним фінансовим нормативно-правовим актом є місцевий бюджет, який має спеціальний статус та є засобом забезпечення реалізації інших нормативно-правових актів.
  • Локальний характер територіальної дії. Адресатами нормативно-правових актів місцевого самоврядування можуть бути громадяни, які проживають або перебувають у певний час на території адміністративно-територіальної одиниці, а також розташовані в її межах підприємства, установи, організації. Локальність породжує близькість розташування суб’єкта прийняття й адресата нормативно-правового акта. З одного боку, тут кожний має більше шансів бути обраним або призначеним до нормотворчого органу, з іншого, для громадян створюються широкі можливості участі у нормотворчому процесі та впливу на прийняття рішень.

Система нормативно-правових актів місцевого самоврядування об’єднує сукупність прийнятих суб’єктами місцевого самоврядування в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці нормативно-правових актів, які перебувають у системних зв’язках як між собою, так із іншими нормативно-правовими актами держави.

Нормативно-правові акти місцевого самоврядування становлять широку та розгалужену систему, що дає можливість провести розгорнуту класифікацію: 

  • За юридичною силою: акти місцевих референдумів; статути; акти представницьких органів місцевого самоврядування; акти виконавчих органів місцевого самоврядування;
  • За суб’єктом видання: акти, що приймаються: безпосередньо територіальною громадою; представницькими органами місцевого самоврядування; виконавчими органами місцевого самоврядування; органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
  • За найменуванням виду акта: рішення, розпорядження, статут, регламент, інструкція, правила, положення, порядок, програма тощо;
  • За ознакою первинності правового регулювання: первинні (містять норми права, прийняті з питань виключної компетенції місцевого самоврядування); вторинні (приймаються на основі та на виконання норм права, які містяться в актах інших органів влади з метою їх конкретизації з урахуванням місцевих інтересів);
  • Залежно від ініціатора видання: акти, прийняті за власною нормотворчою ініціативою, та акти, прийняті за нормотворчою ініціативою іншого суб’єкта;
  • За правовою природою повноважень: акти, прийняті в порядку реалізації власних повноважень, та акти, прийняті на виконання делегованих повноважень;
  • За способом ухвалення: акти, прийняті одноосібно, та акти, прийняті колегіально.
  • За галузевою належністю: конституційні (регламентація правового статусу суб’єктів місцевого самоврядування, їх внутрішньої організації, структури, функцій та повноважень); адміністративні (питання охорони правопорядку, охорони прав і законних інтересів громадян, благоустрою); фінансові (прийняття місцевого бюджету, встановлення місцевих податків та зборів); господарські (питання володіння, користування та розпорядження комунальною власністю, діяльності комунальних підприємств, встановлення порядку взаємодії місцевих дозвільних органів, ставок торгових патентів, правила розміщення реклами); земельні (встановлення орендних ставок на землю, порядку надання в оренду та користування землі); трудові (реалізація повноважень у сфері зайнятості населення та трудових відносин, програми поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища); житлові (регулювання порядку надання житлової площі, встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги); транспортні (встановлення тарифів на проїзд, порядку справляння плати за проїзд, використання автомобільних доріг загального користування для проведення народних гулянь та інших масових заходів) тощо;
  • За сферами дії:  за дією у часі — акти постійні та строкові; за дією у просторі — акти, що поширюють дію на всю територію адміністративно-територіальної одиниці або на певну її частину; за колом суб’єктів — загальні (поширюють дію на всі суб’єкти) і спеціальні (адресуються лише певній частині громадян, юридичних осіб);
  • За функціональним призначенням: внутрішні — акти, які встановлюють норми, що визначають порядок діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування (регламент ради та виконкому, положення про постійні комісії тощо); зовнішні – акти, що приймаються суб’єктами в межах їх компетенції для вирішення питань місцевого значення;
  • Залежно від ступеня регламентації: звичайні та з особливим статусом (статут, місцевий бюджет, регуляторний акт).

______________

   Нормативно-правовий акт складається із таких реквізитів: найменування суб’єкта видання; місце видання; назва акта; форма (вид), дата, реєстраційний номер; нормативний зміст (текст); відомості про зміну (доповнення, скасування) інших нормативно-правових актів; дані про опублікування та набуття чинності; підпис відповідної посадової особи; печатка.

Найменування суб’єкта видання передбачає повну назву органу (посадової особи).

   Назва відповідної місцевої ради повинна відповідати офіційному обліку (офіційний облік адміністративно-територіальних одиниць здійснює Верховна Рада України, інформація про місцеві ради та населені пункти України розміщена на офіційному сайті парламенту в розділі «Адміністративно-територіальний устрій України»).

  Рішення місцевої ради повинно містити вказівку на всі адміністративно-територіальні одиниці, до яких вона входить.

     Наприклад, Ромашківська сільська рада Рокитнянського району Київської області.

Необхідно уникати використання застарілих назв органів і посадових осіб.

   Наприклад, деякі місцеві ради використовують назви «рада народних депутатів» (правильно: «рада»), «голова сільської, селищної, міської ради» (правильно: «сільський, селищний, міський голова»).

В рішенні місцевої ради зазначаються порядкові номери сесії та скликання, на яких воно прийнято. В Україні відлік скликань розпочинається із скликання, обраного у 1990 році, яке вважається першим скликанням.

      Наприклад, двадцять сьома сесія шостого скликання.

Датою документа є дата його підписання; для документа, що приймається колегіальним органом, — дата його прийняття; для документа, що затверджується, — дата затвердження. Дати оформляються цифровим або словесно-цифровим способом. В межах одного документа повинен зберігатися єдиний принцип запису.

      Наприклад, «30.08.17» , «30.08.2017 р.» або «30 серпня 2017 року».

Акт реєструється після його підписання. Номер акта колегіального органу надається в залежності від черговості розгляду питання (на сесії, засіданні виконкому). Нумерація рішень починається з початку скликання або з початку року.

Назва акта повинна чітко визначати предмет правового регулювання та відповідати на питання, про що виданий цей акт, бути однозначною, стилістично точною, лаконічною, але інформативною, давати уявлення про характер і ступінь юридичної сили приписів. Назву необхідно починати з прийменника «про». Складні назви актів допускаються в разі необхідності зазначити назву акта вищої юридичної сили.

 

Рішення складаються із вступної (констатуючої) та постановчої (розпорядчої, резолютивної) частин.

Вступна частина містить преамбулу, оцінку ситуації, посилання на акти вищої юридичної сили, інформацію про причину, з якої видано акт, а постановча – власне загальнообов’язкові приписи, завдання, вимоги.  Постановча частина є основною, оскільки містить правові приписи. Приписи повинні вирізнятися точністю та конкретністю. Треба уникати загальних формулювань на зразок: «взяти до уваги», «взяти до відома», «посилити контроль» тощо. Виклад тексту передбачає застосування наказових форм. Вказується строк і порядок набрання сили актом.

Переважна частина нормативних рішень затверджує інший нормативно-правовий акт. Найчастіше затвердженню підлягають такі види нормативно-правових актів:

регламент – акт, який визначає процедуру діяльності відповідного органу;

програма – акт, що визначає комплекс заходів, спрямованих на досягнення певних цілей розвитку окремих галузей у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

положення – акт, що встановлює правовий статус та компетенцію органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб або структурних підрозділів;

правила, порядок – акти, які визначають правила поведінки при здійсненні певної діяльності;

інструкція – акт, що містить детальну регламентацію певного виду діяльності.

Останні пункти рішення повинні містити вказівку на контроль за виконанням акта.

Важливими реквізитами та засобами засвідчення документів є підпис і печатка. Підпис складається з назви посади, підпису, ініціалів та прізвища уповноваженої особи. Акт скріплюється круглою гербовою печаткою, що є важливим засобом засвідчення вірності документа.

Текст оформлюється згідно з правилами юридичної техніки, яка повинна передбачати такі вимоги:

  • Вимоги до мови. Мова нормативно-правового акта має відповідати офіційному стилю. Вона повинна бути знеособленою, зрозумілою, позбавлена емоційного забарвлення, а також складних граматичних форм і зворотів. Необхідно застосовувати дієслова у формі інфінітиву: затвердити, встановити, зобов’язати, визначити тощо. Неприйнятним є використання місцевих діалектів, простонародних виразів. Стиль мови може залежати від предмета регулювання та його адресатів. Нормативно-правові акти, розраховані на широке коло осіб (усіх членів територіальної громади), повинні вирізнятись найбільшим ступенем доступності для розуміння. Нормативно-правові акти щодо регулювання спеціальних відносин можуть містити окремі спеціальні поняття.
  • Вимоги до логічності змісту. Як підзаконний нормативно-правовий акт місцевого самоврядування повинен передбачати використання уніфікованих юридичних конструкцій, єдину та узгоджену з власними актами та актами вищих органів влади термінологію. Прийняття акта відповідно до актів вищих органів передбачає їх адаптацію з врахуванням місцевого інтересу. Зокрема, це стосується місцевих і регіональних програм, які розробляються часто на підставі загальнодержавних. Слід враховувати проблеми та розставляти акценти на вирішенні питань, актуальних для певної територіальної громади.
  • Вимоги до оформлення. Нормативно-правовий акт повинен бути оформлений відповідно до встановлених вимог для даного виду акта. Структурно текст може поділятися на розділи, підрозділи, статті, пункти, підпункти, абзаци, додатки. Акти фінансового напряму передбачають певні розрахунки.       

            Перелік основних нормативно-правових актів місцевої ради

  • Статут територіальної громади;
  •  Місцевий бюджет;
  •  Регламент місцевої ради;
  • Положення про постійні комісії;
  • Правила благоустрою території населеного пункту (населених пунктів);
  • Місцеві правила забудови, генеральні плани забудови населених пунктів;
  • Порядок розміщення зовнішньої реклами;
  • Положення про органи самоорганізації населення;
  • Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради;
  • Рішення про встановлення місцевих податків і зборів;
  • Положення про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади (району, області);
  • Порядок переміщення на штрафні майданчики транспортних засобів, припаркованих не у спеціально відведених місцях для паркування транспортних засобів;
  • Правила додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях;
  • Положення про помічника — консультанта депутата ради та опису посвідчення помічника — консультанта депутата ради;
  • Положення про старосту;
  • Положення про цільові фонди місцевої ради;
  • Програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільові програми з інших питань місцевого самоврядування; місцеві програми приватизації; місцеві містобудівні програми.

 

  

Список використаних джерел:

  1. Батанов О. В. Муніципальна влада в Україні : проблеми теорії та практики: [монографія] / В.О. Батанов; відп. ред. М. О. Баймуратов. — К. : Юридична думка, 2010. — 656 с.
  2. Борденюк В. І. Місцеве самоврядування та державне управління : конституційно-правові основи співвідношення та взаємодії : [монографія] / В. І. Борденюк. — К. : Парламентське вид-во, 2007. — 576 с.
  3. Заруба В.М. Історія держави і права України.: Навч. посібник./ В. М. Заруба. — К.: Істина, 2006. — 416 с.
  4. Гураль П. Ф. Територіальна громада в Україні: історико-правове дослідження / П. Ф. Гураль. – Львів : ЛьвДУВС «Край», 2008. – 468 с.
  5. Конституція України : Науково-практичний коментар / [ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін.]. – Харків : Право ; Київ : Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 808 с.
  6. Курс лекцій з питань законотворчості : Навчальний посібник / Авт.: Богачова О. В., Зайчук О. В., Оніщенко Н. М., Петрученко К. І. та ін. – К.: “МП Леся”, 2011. – 456 с.
  7. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності : Закон України від 11 вересня 2003 року № 1160-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. — № 9. – Ст. 79.
  8. Про затвердження Положення про державну реєстрацію статутів територіальних громад : постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. N 1150.
  9. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. — № 24. — Ст. 170.
  10. Про першочергові заходи з розвитку місцевого самоврядування в Україні на 2017 рік: Указ Президента України від 7 грудня 2016 року № 545/2016 // Офіційний вісник Президента України. — 2016.- №35. – ст.789
  11. Теорія держави і права. Академічний курс : Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
  12. Токвіль, Алексіс де. Про демократію в Америці. / Переклад з фр. Г. Філіпчук, М. Москаленко. — К.: Видавничий дім «Всесвіт», 1999. — 590 с.
  13. Щодо оприлюднення проектів рішень органів місцевого самоврядування відповідно до статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» // Вісник Асоціації міст України. – 2011.- № 78. – С. 17-18.

 

 

 

Оприлюднення нормативно-правових актів

місцевого самоврядування

 

Оприлюднення як умова набрання нормативно-правовими актами юридичної сили. Законодавче регулювання оприлюднення нормативно-правових актів місцевого самоврядування та їх проектів. Проблеми та особливості оприлюднення проектів нормативно-правових актів місцевого самоврядування. Форми оприлюднення. Повідомлення про оприлюднення нормативно-правого акта в його тексті. Зарубіжний  досвід оприлюднення нормативно-правових актів місцевого самоврядування.

________________________

 

Однією з важливих стадій нормотворчого процесу є оприлюднення нормативно-правових актів та їх проектів.

Оприлюднення має на меті інформування населення про прийняті та ті, що планується прийняти, нормативно-правові акти, а також створення умов для ознайомлення з їх змістом.

Офіційне оприлюднення нормативно-правого акта передбачає розміщення його аутентичного тексту у встановлений суб’єктом видання спосіб та є умовою набуття цим актом юридичної сили. Неофіційне оприлюднення має на меті лише інформаційне значення.

Відповідно до ст. 57 Конституції України [6] нормативно-правові акти, що визначають права й обов’язки громадян, не доведені до відома населення в установленому законом порядку, є нечинними.

Звичайно, що ці вимоги поширюються і на акти, прийняті на рівні місцевого самоврядування. Так, згідно з частиною п’ятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [10] акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Законодавство України передбачає необхідність оприлюднення як нормативно-правових актів місцевого самоврядування, так і їх проектів.

Оприлюднення проектів нормативно-правових актів має на меті не лише ознайомлення зі змістом майбутніх правових норм, а є способом залучення громадян до нормотворчого процесу.

Відповідно до підпункту 2 частини першої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» [7] розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати: нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Зазначена інформація підлягає обов’язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п’яти робочих днів з дня затвердження документа У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту, така інформація оприлюднюється на веб-сайті, із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації (частина 2 статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття (частина 3 статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Водночас, як можна побачити,  частина третя суперечить частині першій статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», та породжує питання – оприлюдненню підлягають лише проекти рішень, що підлягають обговоренню, чи всі проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування.

У відповідь на вказану колізію, що викликала хвилю дискусій серед представників місцевого самоврядування, Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації надано роз’яснення [12], яким рекомендовано оприлюднювати всі проекти нормативно-правових актів та актів індивідуальної дії органів місцевого самоврядування, якщо інше не передбачено законом.

При цьому, проекти актів посадових осіб місцевого самоврядування (сільського, селищного, міського голови, керівників виконавчих органів ради) обов’язковому попередньому оприлюдненню не підлягають.

Інше питання, яке часто виникає на практиці полягає у тому, чим керуватися при оприлюдненні проектів рішень органів місцевого самоврядування, якщо є чітко виписані процедури їх розгляду в інших законах, зокрема в бюджетному та земельному законодавствах.

Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації також дана відповідь [12], що у випадку встановлення кодексами України процедури, що не узгоджуються з частиною третьою статті 15 Закону, доцільно здійснювати оприлюднення проектів рішень з врахуванням процедури, встановленої відповідним кодексом.

Оскільки кодекси є актами вищої юридичної сили це є логічно виправданим. Так, наприклад, згідно з абзацом другим частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України [2] у разі, якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у Бюджетному кодексі  України, застосовуються відповідні норми Бюджетного кодексу України.

Водночас, варто погодитися з думкою, що положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» все ж таки потребують уточнення для уникнення помилкового розуміння та застосування.

Оприлюднення може здійснюватися у формі опублікування. Опублікування може бути як в офіційних виданнях (газети, журнали, відомості, бюлетені, збірники, інформаційні листи тощо) нормотворчого органу, так і в будь-якому неофіційному друкованому засобі масової інформації. Звичайно, що лише окремі територіальні громади та місцеві ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст (районні, обласні) мають свої офіційні друковані видання. Тож, оприлюднення може мати інші форми, зокрема:

  • розміщення в мережі Інтернет, в тому числі на офіційному сайті суб’єкта нормотворчості;
  • розміщення повідомлень на спеціальних інформаційних стендах у приміщенні ради або поряд із ним (це стосується в першу чергу невеликих територіальних громад);
  • надсилання відповідним суб’єктам (підприємствам, установам, організаціям, посадовим особам);
  • оголошення на загальних зборах або інших зібраннях громадян;
  • інформаційне повідомлення на радіо та телебаченні.

Враховуючи швидкість розвитку інформаційних і комунікаційних технологій оприлюднення на офіційних веб-сайтах місцевих рад  стає пріоритетним та найбільш зручним.

Деякі особливості має процедура оприлюднення регуляторних актів. Відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» [8] регуляторний акт не може бути прийнятий  або  схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо проект регуляторного акта не був оприлюднений (стаття 36).

Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності — у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет. Якщо в межах адміністративно-територіальної одиниці чи в населеному пункті не розповсюджуються друковані засоби масової інформації, а місцеві органи виконавчої влади, територіальні органи центральних органів виконавчої влади, органи та посадові особи місцевого самоврядування не мають своїх офіційних сторінок у мережі Інтернет, вищезазначені документи можуть оприлюднюватися у будь-який інший спосіб, який гарантує доведення інформації до мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці чи до відповідної територіальної громади (стаття 36).

Отже,  підлягають оприлюдненню:

—     нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії місцевих рад, виконавчих комітетів, посадових осіб;

—    проекти нормативно-правових актів (в т.ч. регуляторних) та актів індивідуальної дії місцевих рад та їх виконавчих комітетів;

—    інформація про нормативно-правові засади діяльності;

—    повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта, аналіз регуляторного впливу регуляторного акта.

 

Місцеві ради в своїх регламентах самостійно визначають форму оприлюднення.

Приклад 1. Згідно з пунктом 4 статті 23, пунктом 5 статті 34 регламенту Миколаївської міської ради [9] проекти рішень ради підлягають обов’язковому розміщенню на офіційному веб-сайті ради, а також можуть публікуватися у друкованих засобах масової інформації; рішення ради нормативно-правового характеру оприлюднюються у засобах масової інформації, засновником яких є міська рада та на офіційному сайті ради у кодифікованому вигляді.

Тож, оприлюднення на офіційному сайті Миколаївської міської ради є єдиною обов’язковою формою оприлюднення нормативно-правових актів та їх проектів.

Приклад 2. Згідно з регламентом Київської міської ради [11] рішення та проекти рішень міської ради розміщуються на офіційному веб-сайті Київської міської ради та публікуються в газеті Київської міської ради «Хрещатик» (стаття 2). У разі проведення громадського обговорення проект рішення Київської міської ради публікується в газеті «Хрещатик», оприлюднюється на веб-сайті Київської міської ради або її виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації) із зазначенням строків та адреси, за якою направляються пропозиції (стаття 21). Рішення Київської міської ради нормативно-правового характеру оприлюднюються не пізніше тридцяти днів з моменту їх прийняття шляхом опублікування у газеті «Хрещатик» (стаття 35).  

Таким чином, нормативно-правові акти Київської міської ради та їх проекти оприлюднюються шляхом опублікування у газеті «Хрещатик» та розміщення на офіційних сайтах Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації.

Після прийняття та оприлюднення нормативно-правових актів суб’єкт нормотворчості повинен забезпечити доступ до прийнятих норм. До таких способів насамперед слід віднести формування баз даних нормативно-правових актів в автоматизованих інформаційно-пошукових системах, у мережі Інтернет, створення зручної, зрозумілої та якісної системи пошуку по нормативно-правовим актам, періодичне та регулярне оновлення інформаційного наповнення.

За порушення законодавства про неоприлюднення нормативно-правових актів передбачається адміністративна відповідальність.

Відповідно до статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення [5] неоприлюднення інформації, обов’язкове оприлюднення якої передбачено, зокрема, Законом України «Про доступ до публічної інформації», тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.  

Інформація про набрання чинності та оприлюднення повинна зазначатися у резолютивній (констатуючій, розпорядчій) частині нормативно-правового акта окремим пунктом.

Можуть бути використані такі варіанти:

 «Рішення (розпорядження) офіційно оприлюднити в комунальних засобах масової інформації /в газеті _______/ на офіційному сайті місцевої ради / на інформаційному стенді місцевої ради».

«Рішення (розпорядження) набирає чинності з дня його оприлюднення / опублікування в газеті _______/на офіційному сайті місцевої ради / на інформаційному стенді місцевої ради».

«Рішення (розпорядження) набирає чинності через _______днів з дня його оприлюднення /опублікування в газеті _______/ на офіційному сайті місцевої ради /на  інформаційному стенді місцевої ради».                                                                          

«Рішення (розпорядження) набирає чинності з 1 січня 2017 року, але не раніше дня його оприлюднення / опублікування в газеті _______/на офіційному сайті місцевої ради /на інформаційному стенді місцевої ради».

 

Законодавство про доступ до публічної інформації, яке забезпечує необхідність обов’язкового оприлюднення нормативно-правових актів суб’єктів владних повноважень, в тому числі органів місцевого самоврядування, існує у більшості демократичних держав, і вони є правовим механізмом здійснення одного з основних прав людини – права на доступ до публічної інформації. Це є вимогою європейських стандартів, закріплених, зокрема,  такими актами міжнародного та європейського права як: Конвенція про захист прав і основних свобод людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Рекомендація Ради Європи  «Про право доступу до інформації, яка перебуває в розпорядженні органів державної влади» № R (81) 19 (1981 р.), Рекомендація Ради Європи «Про доступ громадськості до державної документації та свободу інформації» № 854 (1979 р.).

Як і в Україні, згідно з Конституцією Республіки Польща (стаття 88) [14] умовою набрання чинності актами місцевого права є їх оприлюднення. Відповідно до Закону Республіки Польща «Про повітове самоврядування» місцеві правові акти повіту повинні бути опубліковані в офіційному виданні воєводства. Дата випуску офіційного видання воєводства вважається днем публікації місцевого правового акта. Місцеві правові акти набувають чинності через 14 днів з дні їх опублікування, якщо інше не передбачено законом чи повітовими правилами (стаття 43) [3, с.649] .

В Латвії відповідно до Закону «Про самоврядування» обов’язкові правила думи міста районного значення публікуються у газеті «Латвійський Вісник», а районної ради, міської думи, крайової думи та волосної ради – у місцевій газеті або безкоштовному виданні з подальшою публікацією у «Латвійському віснику» з посиланням на перше видання. Обов’язкові правила місцевого самоврядування вступають силу з наступного дня після опублікування [1, с. 66] .

В Естонії передбачається опублікування лише регламентів. Так, згідно зі статтею 23 Закону Естонської Республіки «Про місцеве самоврядування» нормативно-правові акти ради оприлюднюються відповідно до процедури, визначеної в статуті муніципалітету або міста. Регламенти ради публікуються у Відомостях Естонської Республіки та набувають чинності на третій день після опублікування, якщо інше не передбачено самим регламентом. Рішення ради набувають чинності після їх опублікування. Регламенти та рішення ради, протоколи засідань ради мають бути доступними для всіх відповідно до процедури, передбаченої законодавством і статутом волості або міста [3, с.521].

 

Література:

  1. Антоненко В. О. Кравченко В. В., Пітцик М. В. З досвіду проведення реформ в Латвії та Данії: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 104 с.
  2. Бюджетний Кодекс України : Закон України від 8 липня 2010 року № 2456-VI // Відомості Верховної Ради України. — 2010. — № 50-51.- Ст. 572
  3. Досвід децентралізації у країнах Європи: зб. док. Пер. з іноз. мов/ Заг. ред. В. Б. Гройсмана. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2015. – 766 с.
  4. Законотворча діяльність: Словник термінів і понять/ За ред. акад. України В. М. Литвина; Упорядники: О. В. Богачова та ін. – К: Парламентське видавництво, 204. – 344 с.
  5. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон Верховної Ради УРСР від 7 грудня 1984 року № 8073-Х [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/rada
  6. Конституція України : прийнята 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
  7. Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2011. — № 32. – Ст. 314.
  8. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності : Закон України від 11 вересня 2003 року № 1160-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. — № 9. – Ст. 79.
  9. Про затвердження Регламенту Миколаївської міської   ради VII скликання [Електронний ресурс] : Рішення Миколаївської міської ради Миколаївської  області від 28 січня 2016 року № 2/5. — Режим доступу: https://mkrada.gov.ua/documents/23956.html
  10. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. — № 24. — Ст. 170.
  11. Про Регламент Київської міської   ради [Електронний ресурс] : Рішення Київської міської ради від 12 листопада 2014 року № 351/351. — Режим доступу: http://kmr.gov.ua/uk/content/reglament-kyyivrady
  12. Щодо оприлюднення проектів рішень органів місцевого самоврядування відповідно до статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» // Вісник Асоціації міст України. – 2011.- № 78. – С. 17-18.
  13. Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / [голова редкол. Ю. С. Шемшученко]. – К.: Українська енциклопедія. – Т. 4 : Н-П. – 2002. – 720 с.
  14. Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 2 kwietnia 1997 r. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sejm.gov.pl/prawo/konst/polski/kon1.htm

 

 

Компетенція органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Систематизація витягів із законів України

(станом на 1.01.2018)

 ЗАКОНОДАВСТВО МС (витяги)

 

I. Загальні засади

  1. Конституція України
  2. Закон України «Про місцеве самоврядування»
  3. Закон України «Про статус депутатів місцевих рад»

II. Подання звернень, інформаційних запитів

  1. Закон України «Про звернення громадян»
  2. Закон України «Про доступ до публічної інформації»

III. Компетенція у сфері надання адміністративних послуг

  1. Закон України «Про адміністративні послуги»
  2. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань»
  3. Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»
  4. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»
  5. Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»

IV. Взаємовідносини органів місцевого самоврядування між собою та з органами державної виконавчої влади

  1. Закон України «Про місцеві державні адміністрації»
  2. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів»
  3. Закон України «Про асоціації органів місцевого самоврядування»
  4. Закон України «Про співробітництво територіальних громад»
  5. Закон України «Про засади державної регіональної політики»
  6. Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад»

V. Компетенція у сфері бюджету та фінансів

  1. Бюджетний кодекс України
  2. Податковий кодекс України

VI. Компетенція у сфері економіки та господарської діяльності

  1. Господарський кодекс України
  2. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»
  3. Закон України «Про оренду державного та комунального майна»
  4. Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»
  5. Закон України «Про захист економічної конкуренції»
  6. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»
  7. Закон України «Про інноваційну діяльність»
  8. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»
  9. Закон України «Про теплопостачання»
  10. Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні»

VII. Компетенція у сфері транспорту

  1. Закон України «Про транспорт»
  2. Закон України «Про автомобільний транспорт»

VIII. Компетенція у сфері цивільних відносин

  1. Цивільний кодекс України
  2. Закон України «Про нотаріат»

IX. Компетенція у сфері земельних відносин

  1. Земельний кодекс України
  2. Закон України «Про землеустрій»
  3. Закон України «Про охорону земель»
  4. Закон України «Про фермерське господарство»
  5. Закон України «Про Державний земельний кадастр»

X. Компетенція у сфері містобудування, житлово-комунального господарства та благоустрою

  1. Закон України «Про основи містобудування»
  2. Закон України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності»
  3. Закон України «Про відходи»
  4. Закон України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку»
  5. Закон України «Про житлово-комунальні послуги»
  6. Закон України «Про благоустрій населених пунктів»
  7. Закон України «Про автомобільні дороги»
  8. Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності»

XI. Компетенція у сфері екології та цивільного захисту

  1. Кодекс  цивільного  захисту  України
  2. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»
  3. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»
  4. Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»
  5. Закон України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення»
  6. Закон України «Про оцінку впливу на довкілля»

XII. Компетенція в оборонній сфері

  1. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»

XIII. Компетенція у сфері освіти

  1. Закон України «Про освіту»
  2. Закон України «Про професійно-технічну освіту»
  3. Закон України «Про загальну середню освіту»
  4. Закон України «Про позашкільну освіту»
  5. Закон України «Про дошкільну освіту»
  6. Закон України «Про вищу освіту»

XIV. Компетенція у соціальній сфері

  1. Закон України «Про охорону праці»
  2. Закон України «Про соціальні послуги»
  3. Закон України «Про житловий фонд соціального призначення»
  4. Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»

XV. Компетенція у сфері охорони здоров’я

  1. Закон України «Про екстрену медичну допомогу»
  2. Закон України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості»

XVI. Компетенція у сфері культури

  1. Закон України «Про охорону культурної спадщини»
  2. Закон України «Про культуру»

XVII. Компетенція в адміністративно-процесуальних відносинах

  1. Кодекс України про адміністративні правопорушення
  2. Кодекс адміністративного судочинства України

XVIII. Компетенція у сфері адміністративно-територіального устрою

  1. Закон України «Про географічні назви» 

ЗАКОНОДАВСТВО МС (витяги)