Нормотворчість місцевого самоврядування

Народ є джерелом влади в суспільстві, але більш безпосередньо, ніж у громаді, він ніде не здійснює свою владу

Алексіс де Токвіль

 

Основи нормотворчості місцевого самоврядування

Оприлюднення нормативно-правових актів місцевого самоврядування

Здійснення місцевого самоврядування в умовах воєнного стану

Компетенція органів та посадових осіб місцевого самоврядування (систематизація витягів із законів України)

 

Петрученко Катерина Іванівна  —  в 2006 році закінчила Одеську національну юридичну академію; з 2008 року по теперішній час працює головним консультантом Управління по зв’язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України; в 2011 році підготувала главу “Нормотворчість органів місцевого самоврядування” для навчального посібника “Курс лекцій з питань законотворчості” Інституту законодавства Верховної Ради України, який рекомендований Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів України; в 2014 році в Інституті законодавства Верховної Ради України захистила  дисертацію  на тему “Нормативно-правові акти місцевого самоврядування як джерело права” (науковий керівник – О.В. Богачова) та отримала науковий ступінь кандидата юридичних наук.

 

 

 

 

Основи нормотворчості місцевого самоврядування

Народ є джерелом влади в суспільстві, але більш безпосередньо, ніж у громаді, він ніде не здійснює свою владу

Алексіс де Токвіль

(Місцеве самоврядування як форма здійснення народовладдя. Історичні аспекти становлення нормотворчості на місцевому рівні. Особливості нормотворчого процесу місцевого самоврядування. Нормативно-правовий акт місцевого самоврядування: поняття, ознаки, система, види. Вимоги до оформлення нормативно-правових актів  місцевого самоврядування. Перелік основних нормативно-правових актів місцевої ради.)

______________

Реформа децентралізації влади на даний час є одним з найважливіших напрямків державної політики, з успішною реалізацією якої безпосередньо пов’язується загальне соціально-економічне  зростання України.

Серед  завдань Плану заходів з реалізації нового етапу реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні на 2019-2021 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року № 77-р є:

—  формування нової територіальної основи для діяльності органів влади на рівні громад і районів;

— передача (децентралізація) повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування та їх розмежування за принципом субсидіарності;

— створення належної ресурсної бази для здійснення повноважень органів місцевого самоврядування;

—  формування ефективної системи служби в органах місцевого самоврядування;

—  розвиток форм прямого народовладдя: виборів, референдумів.

В цих умовах незворотного шляху трансформації місцевого управління на новий якісний ступінь повинні перейти нормотворчі повноваження суб’єктів місцевого самоврядування, а прийняті ними нормативно-правові акти стати ефективним регулятором правових відносин на місцевому рівні.

При цьому, варто пам’ятати, що самоврядування відноситься до найдавніших форм народовладдя та знаходить свої витоки ще в часи панування звичаєвого права.

______________

В Україні еволюція місцевого самоврядування пройшла тривалий та нерівномірний у часі та просторі процес. Розвиток форми та змісту актів нормотворчості на місцевому рівні можна співвіднести з такими основними історичними періодами прояву української державності:

• Київська Русь (IX-XIІI ст.) — вирішення питань через віче, які є предтечею місцевих референдумів.
• Литовсько-польський період (ХІV–ХVІІ ст.) – поступово відбувається перехід від неписаних до писемних форм у вигляді відповідних актів уповноважених органів та осіб, що було в тому числі пов’язано із зародженням статутних грамот, які стали прообразом сучасних статутів територіальних громад; в деяких містах запроваджується магдебурзьке право, яке забезпечило надання нормотворчому процесу чіткої регламентації та характеру взаємопов’язаних і взаємообумовлених послідовних дій із прийняття офіційних нормативно-правових актів (вількери, ухвали, постанови) для регулювання певних питань місцевого значення громади міста.
• Козацько-гетьманська Україна (ХVІІ–ХVІІІ ст.) – повернення до звичаєвого права (активно проводилися віча, збори); полковники та старшини приймали письмові акти —листи, універсали. 
• Період перебування українських земель у складі Російської та Австро-Угорської Імперій (кінець XVIII ст. — поч. XX cт.) — відбувається розширення суб’єктів нормотворчості на місцевому рівні; приймалися такі нормативно-правові акти як постанови, ухвали, статути, регламенти, приписи, інструкції, положення; вводиться практика офіційного опублікування нормативно-правових актів, зокрема в друкованих збірниках.
• Період відродження української національної державності (1917-1920 рр.) — більшість рішень центральної влади та закладених у них ідей, у тому числі з питань місцевого самоврядування, фактично залишилися нереалізованими.
• Радянський період (1921-1991 рр.) – місцеві ради народних депутатів (які фактично стали правонаступниками представницьких органів місцевого самоврядування в незалежній Україні) приймали нормативно-правові акти у вигляді рішень.

______________

Нормотворчий процес місцевого самоврядування включає в себе комплекс послідовних організаційних та юридико-технічних дій щодо прийняття, зміни та cкасування нормативно-правового акта місцевого самоврядування.

 

Етапи та стадії нормотворчого процесу місцевого самоврядування

 

 

Етап встановлення необхідності у прийнятті нормативно-правового акта може мати такі стадії: 

• Планування — передбачає розробку програм нормотворчої діяльності на певний період (квартал, рік або на строк повноважень органу). Може бути заплановано не тільки видання нових, а й внесення змін до чинних актів. Планування певною мірою визначає пріоритетні сфери життя територіальної громади.

Обов’язкове планування встановлено для проектів регуляторних актів. План діяльності з підготовки проектів регуляторних актів повинен містити визначення виду і назви проектів, цілі їх прийняття, строки підготовки, найменування органів та підрозділів, відповідальних за розроблення проектів на наступний календарний рік. Такі плани повинні затверджуватися не пізніше 15 грудня поточного року та оприлюднюватись (стаття 7 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»).

Особливий статус має місцевий бюджет. Процедура планування, розгляду та прийняття цього нормативно-правового акта обумовлюється термінами прийняття державного бюджету.

Виникнення нормотворчої ідеї може обумовлюватися такими чинниками:

— вказівки або рекомендації щодо необхідності врегулювання певних суспільних відносин в законі або правовому акті вищих органів влади. Новий закон або підзаконний правовий акт центральних органів виконавчої влади може передбачати необхідність врегулювання органами місцевого самоврядування певних суспільних відносин. Залежно від сформульованих у них вимог і термінів розробка акта може розпочатися відразу і без попереднього планування;

— при здійсненні управлінської функції (частіше виконавчих органів та посадових осіб). Ідея видання нормативно-правового акта може виникнути при здійсненні повноважень суб’єктами місцевого самоврядування, обумовленому, наприклад, виявленими прогалинами у нормативному регулюванні відповідних суспільних відносин.

• Внесення нормотворчої ініціативи — письмове подання щодо  прийняття нормативно-правового акта або внесення його проекту на розгляд суб’єкту нормотворчості. Суб’єкти нормотворчої ініціативи закріплюються в регламенті місцевої ради. До них, як правило, належать: територіальна громада, постійні комісії, депутати ради, сільський, селищний, міський голова, голова районної, обласної ради, їх заступники, члени виконкому, голови місцевих державних адміністрацій.
• Внесення нормотворчої пропозиції — вмотивоване подання щодо необхідності прийняття нормативно-правового акта. Нормотворчі пропозиції можуть мати усну форму та містити лише узагальнені думки та окремі тези щодо регулювання відносин, мають неофіційний, рекомендаційний характер та широке, фактично необмежене коло суб’єктів внесення. Нормотворча пропозиція передбачає лише задум та ідею майбутнього акта.

Члени територіальних громад можуть вносити нормотворчі  ініціативи та пропозиції через місцеві ініціативи, громадські слухання, загальні збори громадян, органи самоорганізації населення, колективні або індивідуальні звернення жителів міста до органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

          Другий етап нормотворчого процесу – підготовка (розроблення) проекту нормативно-правового акта починається зі стадії прийняття рішення про його підготовку. Це може бути здійснено у вигляді акта місцевої ради або її виконавчого органу, посадової особи місцевого самоврядування, доручення (в тому числі протокольного).

Разом з рішенням про підготовку проекту акта визначаються суб’єкти (учасники) розробки проекту, в тому числі головний відповідальний виконавець, строки підготовки, перелік необхідних організаційних заходів.

У місцевій раді розробка здійснюється постійними комісіями, робочими групами, виконавчими органами ради (відповідними департаментами, управліннями, відділами).

Оскільки голови місцевих державних адміністрацій можуть вносити нормативно-правові акти з питань делегованих повноважень, розробка проекту в такому випадку здійснюється апаратом і структурними підрозділами місцевої державної адміністрації.

Етап підготовки проекту також включає такі стадії:

• Узгодження — має форму візування зацікавленими суб’єктами або спеціального висновку. Може бути внутрішнім та зовнішнім. Внутрішнє узгодження проводиться з підрозділами та посадовими особами органу, в якому розробляється проект. Перелік суб’єктів узгодження повинен визначатися регламентом та залежить від предмета регулювання (підрозділи з питань фінансів та економіки узгоджують проекти місцевих бюджетів, питання встановлення податків та інших обов’язкових платежів, підрозділи з питань комунальної власності – проекти актів, пов’язаних з використанням комунальної власності, в тому числі землі тощо). Зовнішнє узгодження проводиться із зацікавленими особами, які не підпорядковані безпосередньо суб’єкту нормотворчості, але знаходяться в межах його територіальної юрисдикції, або особами, згаданими в проекті акта. Найчастіше ними бувають місцеві органи виконавчої влади спеціальної компетенції.
• Проведення експертиз. Необхідною для всіх актів є юридична експертиза, яка здійснюється юридичною службою органу.  В залежності від галузевої специфіки нормативно-правового акта можуть проводитись різні види експертиз: фінансово-економічні, екологічні, науково-технічні тощо. Останнім часом набувають поширення гендерна, антикорупційна та громадська експертизи. Експертизи можуть бути внутрішніми (проводитися всередині нормотворчого органу) та зовнішніми (незалежними суб’єктами), мати обов’язковий або рекомендаційний характер, здійснюватись одноосібно або групою осіб.
• Обговорення як стадія може входити до різних етапів нормотворчого процесу. Після підготовки проекту акта місцевої ради проводиться його попередній розгляд та обговорення на засіданні постійної комісії. Постійна комісія за результатами розгляду проектів нормативно-правових актів приймає рішення (висновки та рекомендації) про підтримку проектів, направлення їх на доопрацювання або відхилення. Акти постійних комісій підписуються головами комісій. Обговорення також відбуваються між іншими зацікавленими учасниками або представниками (на засіданнях робочих груп, «круглих столів», колегіях тощо).
• Доопрацювання може проходити на етапі як розробки, так і розгляду проекту акта суб’єктом нормотворчості. Рішення про необхідність доопрацювання приймається на засіданні постійної комісії або сесії. Ця стадія полягає в усуненні виявлених при розгляді недоліків і повторному проведенні деяких процедурних дій з метою виконання рекомендацій, наданих під час обговорення. Доопрацювання, як правило, здійснюється розробником проекту акта або профільною постійною комісією.
• Підготовка аналізу регуляторного впливу. Для актів, визнаних регуляторними, обов’язковою є підготовка аналізу регуляторного впливу. Відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» аналіз регуляторного впливу — це «документ, який містить обґрунтування необхідності державного регулювання шляхом прийняття регуляторного акта, аналіз впливу, який справлятиме регуляторний акт на ринкове середовище, забезпечення прав та інтересів суб’єктів господарювання, громадян та держави, а також обґрунтування відповідності проекту регуляторного акта принципам державної регуляторної політики» (стаття 1). Аналіз регуляторного впливу готується розробником акта. Проект регуляторного акта не може бути прийнятий без аналізу регуляторного впливу та попереднього оприлюднення.
• Оприлюднення проекту. Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 10 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття (частина третя статті 15).  Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації надано роз’яснення, яким рекомендовано оприлюднювати всі проекти нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування (місцевих рад та виконавчих органів сільських, селищних, міських рад). При цьому наголошено, що акти посадових осіб місцевого самоврядування (сільського, селищного, міського голови, керівників виконавчих органів ради) попередньому оприлюдненню не підлягають.

Вимоги щодо процедури внесення, розгляду, обговорення та прийняття проектів нормативно-правових актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування повинні міститися в регламентах місцевих рад.

Третій етап нормотворчого процесу — розгляд нормативно-правового акта суб’єктом нормотворчості.

• Цей етап починається зі стадії внесення проекту нормативно-правового акта на розгляд суб’єкта нормотворчості після повного вивчення матеріалів, доопрацювання та здійснення всіх необхідних дій щодо підготовки проекту.

Проект вноситься разом з пояснювальною запискою, в якій обґрунтовується необхідність прийняття акта, вказуються суб’єкти розроблення та узгодження проекту, інформація про отримані в ході розгляду зауваження та результати їх врахування, а також із додатковими матеріалами. Після внесення проект реєструється та приймається до розгляду.

Проекти нормативно-правових актів представницьких органів виносяться на розгляд сесій місцевих рад, виконавчих органів – на засідання виконкому.

• На засіданні колегіального органу відбувається його обговорення із запрошенням усіх зацікавлених учасників. Стадія обговорення на сесії може включати такі дії: доповідь головного розробника проекту (або його представника), співдоповідь, виступи експертів, відповіді на запитання по проекту, дебати. Обговорення фіксується в протоколі сесії місцевої ради або засідання виконавчого комітету, в якому зазначаються виступи учасників, пропозиції до проекту та результати голосування.

Четвертий етап нормотворчого процесу — прийняття проекту нормативно-правового акта — включає стадії голосування та офіційного оформлення прийнятого рішення.

Прийняття акта відбувається у формі відкритого голосування (простою або кваліфікованою більшістю голосів). Сесія місцевої ради є повноважною, якщо в засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради, засідання виконавчого комітету — якщо в них бере участь більше половини від загального складу виконавчого комітету.

Важливо звернути увагу, що рішення місцевої ради приймається більшістю (або двома третинами) від  її затвердженого загального складу, а не фактично обраних або присутніх на засіданні депутатів.

Нормативно-правові акти місцевої ради та виконавчого комітету підписуються головою ради. У разі відсутності голови у передбачених законом і регламентом випадках акт місцевої ради підписується заступником голови ради (в обласних та районних радах), секретарем ради (в сільських, селищних, міських радах) або депутатом, який головував на пленарному засіданні ради.

Прийнятий та підписаний нормативно-правовий акт реєструється в установленому порядку.

Акти після підписання тиражуються та надсилаються зазначеним у переліку розсилки суб’єктам.

Останній етап нормотворчого процесу — набрання нормативно-правовим актом юридичної сили.

Однією з умов набрання чинності нормативно-правовими актами та відповідно стадією етапу набрання ними юридичної сили є державна реєстрація. На даний час в України державна реєстрація передбачена лише для статутів територіальних громад. Реєстрація статутів територіальних громад сіл, селищ, міст (крім Києва, Севастополя і міст обласного значення) здійснюється районними, міськрайонними (у разі утворення) управліннями юстиції, статуту територіальної громади міста Києва — Укрдержреєстром, а статутів територіальних громад міста Севастополя і міст обласного значення — відповідними міськими управліннями юстиції

Після підписання та державної реєстрації (якщо така передбачається) нормативно-правовий акт повинен бути оприлюднений.

Оприлюднення є завершальною стадією всього нормотворчого процесу і може здійснюватися у формі:

• Опублікування в офіційному виданні нормотворчого органу. Цей спосіб можливий лише для великих територіальних громад. В Україні власні друковані засоби масової інформації мають переважно міські, районні та обласні ради;
• Опублікування в неофіційному виданні. Оскільки для кожного суб’єкта нормотворчості не передбачено існування офіційних видань, нормативно-правові акти можуть бути оприлюднені у будь-якому друкованому виданні;
• Інформаційного повідомлення на радіо та телебаченні;
• Розміщення в мережі Інтернет (на офіційному сайті суб’єкта нормотворчості). Враховуючи швидкість розвитку інформаційних і комунікаційних технологій, зручність й оперативність, такий спосіб повинен стати в подальшому пріоритетним;
• Розміщення повідомлень на спеціальних інформаційних стендах у приміщенні ради або поряд із ним (це стосується в першу чергу невеликих територіальних громад);
• Надсилання відповідним суб’єктам (підприємствам, установам, організаціям, посадовим особам);
• Оголошення на загальних зборах або інших зібраннях громадян.

     Як бачимо, у нормотворчому процесі на рівні місцевого самоврядування бере участь широке коло інших суб’єктів, які можна поділити на два види: суб’єкти нормотворчості та суб’єкти нормотворчої діяльності.

 

Нормативно-правовим актом територіальної громади є рішення місцевого референдуму. Проте, на даний час в Україні питання проведення місцевого референдуму законодавчо не врегульовано.

______________

Результатом нормотворчого процесу є нормативно-правовий акт.

Нормативно-правовий акт місцевого самоврядування — це офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює або припиняє загальнообов’язкові правила поведінки для певної (невизначеної) кількості осіб, прийнятий суб’єктом місцевого самоврядування з нормотворчими повноваженнями та діє в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Основними ознаками нормативно-правових актів місцевого самоврядування є:

• Письмова форма та визначена структура.
• Загальнообов’язковість. Приписи нормативно-правових актів місцевого самоврядування підлягають обов’язковому виконанню на відповідній території всіма фізичними та юридичними особами, кому вони адресовані.
• Прийняття суб’єктами місцевого самоврядування в межах нормотворчої компетенції. Нормативно-правові акти місцевого самоврядування приймаються відповідним суб’єктом в межах встановленої нормотворчої компетенції, яка передбачає право на встановлення, зміну та скасування правових норм. Перелік нормотворчих повноважень встановлюється законодавством, а також відповідними нормативно-правовими актами місцевого самоврядування, в першу чергу статутом територіальної громади.
• Універсальність. Нормативно-правові акти місцевого самоврядування є універсальним інструментом регулювання різноманітних відносин, що має міжгалузевий та комплексний характер. Це виявляється в тому, що нормативно-правові акти місцевого самоврядування є джерелами багатьох галузей права (конституційного, муніципального, фінансового, господарського, земельного, адміністративного тощо).
• Офіційність. Офіційність підтверджується використанням державного гербу на бланку та печатці, при цьому допустимим є використання поряд з державною місцевої символіки (наприклад, герба міста, села).
• Підзаконність. Нормативно-правові акти місцевого самоврядування приймаються у відповідності до законів як актів вищої юридичної сили в державі та є результатом діяльності, попередньо санкціонованою державою через закріплення права на її здійснення у відповідних законодавчих актах. Нормативно-правові акти місцевого самоврядування, доповнюючи та розширюючи норми законів, виконують конкретизаційну роль, яка має диспозитивну природу та передбачає варіативність залежно від волі нормотворчого органу та місцевих інтересів.
• Цільова орієнтація та вольовий характер. Нормативно-правовий акт, виданий в системі місцевого самоврядування, має насамперед інтерес локального характеру, обумовлений, власне, інтересом окремої територіальної громади та головною функціональною метою місцевого самоврядування – вирішенням питань місцевого значення.
• Особливий предмет регулювання — питання місцевого значення. Питання місцевого значення стосуються широкого кола сфер управління, однак пов’язані з безпосереднім забезпеченням життєдіяльності територіальної громади, локальною спрямованістю та вирішенням конкретних проблем громадян (затвердження місцевого бюджету, управління комунальною власністю, організація благоустрою тощо). Ключовим повноваженням місцевого самоврядування є компетенція у фінансових питаннях. Основним фінансовим нормативно-правовим актом є місцевий бюджет, який має спеціальний статус та є засобом забезпечення реалізації інших нормативно-правових актів.
• Локальний характер територіальної дії. Адресатами нормативно-правових актів місцевого самоврядування можуть бути громадяни, які проживають або перебувають у певний час на території адміністративно-територіальної одиниці, а також розташовані в її межах підприємства, установи, організації. Локальність породжує близькість розташування суб’єкта прийняття й адресата нормативно-правового акта. З одного боку, тут кожний має більше шансів бути обраним або призначеним до нормотворчого органу, з іншого, для громадян створюються широкі можливості участі у нормотворчому процесі та впливу на прийняття рішень.

Система нормативно-правових актів місцевого самоврядування об’єднує сукупність прийнятих суб’єктами місцевого самоврядування в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці нормативно-правових актів, які перебувають у системних зв’язках як між собою, так із іншими нормативно-правовими актами держави.

Нормативно-правові акти місцевого самоврядування становлять широку та розгалужену систему, що дає можливість провести розгорнуту класифікацію: 

• За юридичною силою: акти місцевих референдумів; статути; акти представницьких органів місцевого самоврядування; акти виконавчих органів місцевого самоврядування;
• За суб’єктом видання: акти, що приймаються: безпосередньо територіальною громадою; представницькими органами місцевого самоврядування; виконавчими органами місцевого самоврядування; органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
• За найменуванням виду акта: рішення, розпорядження, статут, регламент, інструкція, правила, положення, порядок, програма тощо;
• За ознакою первинності правового регулювання: первинні (містять норми права, прийняті з питань виключної компетенції місцевого самоврядування); вторинні (приймаються на основі та на виконання норм права, які містяться в актах інших органів влади з метою їх конкретизації з урахуванням місцевих інтересів);
• Залежно від ініціатора видання: акти, прийняті за власною нормотворчою ініціативою, та акти, прийняті за нормотворчою ініціативою іншого суб’єкта;
• За правовою природою повноважень: акти, прийняті в порядку реалізації власних повноважень, та акти, прийняті на виконання делегованих повноважень;
• За способом ухвалення: акти, прийняті одноосібно, та акти, прийняті колегіально.
• За галузевою належністю: конституційні (регламентація правового статусу суб’єктів місцевого самоврядування, їх внутрішньої організації, структури, функцій та повноважень); адміністративні (питання охорони правопорядку, охорони прав і законних інтересів громадян, благоустрою); фінансові (прийняття місцевого бюджету, встановлення місцевих податків та зборів); господарські (питання володіння, користування та розпорядження комунальною власністю, діяльності комунальних підприємств, встановлення порядку взаємодії місцевих дозвільних органів, ставок торгових патентів, правила розміщення реклами); земельні (встановлення орендних ставок на землю, порядку надання в оренду та користування землі); трудові (реалізація повноважень у сфері зайнятості населення та трудових відносин, програми поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища); житлові (регулювання порядку надання житлової площі, встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги); транспортні (встановлення тарифів на проїзд, порядку справляння плати за проїзд, використання автомобільних доріг загального користування для проведення народних гулянь та інших масових заходів) тощо;
• За сферами дії:  за дією у часі — акти постійні та строкові; за дією у просторі — акти, що поширюють дію на всю територію адміністративно-територіальної одиниці або на певну її частину; за колом суб’єктів — загальні (поширюють дію на всі суб’єкти) і спеціальні (адресуються лише певній частині громадян, юридичних осіб);
• За функціональним призначенням: внутрішні — акти, які встановлюють норми, що визначають порядок діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування (регламент ради та виконкому, положення про постійні комісії тощо); зовнішні – акти, що приймаються суб’єктами в межах їх компетенції для вирішення питань місцевого значення;
• Залежно від ступеня регламентації: звичайні та з особливим статусом (статут, місцевий бюджет, регуляторний акт).

______________

   Нормативно-правовий акт складається із таких реквізитів: найменування суб’єкта видання; місце видання; назва акта; форма (вид), дата, реєстраційний номер; нормативний зміст (текст); відомості про зміну (доповнення, скасування) інших нормативно-правових актів; дані про опублікування та набуття чинності; підпис відповідної посадової особи; печатка.

Найменування суб’єкта видання передбачає повну назву органу (посадової особи).

   Назва відповідної місцевої ради повинна відповідати офіційному обліку (офіційний облік адміністративно-територіальних одиниць веде Верховна Рада України, інформація про місцеві ради та населені пункти України розміщена на офіційному сайті парламенту в розділі «Адміністративно-територіальний устрій України»).

  Рішення місцевої ради повинно містити вказівку на всі адміністративно-територіальні одиниці, до яких вона входить.

     Наприклад, Ромашківська сільська рада Рокитнянського району Київської області.

Необхідно уникати використання застарілих назв органів і посадових осіб.

   Наприклад, деякі місцеві ради використовують назви «рада народних депутатів» (правильно: «рада»), «голова сільської, селищної, міської ради» (правильно: «сільський, селищний, міський голова»).

В рішенні місцевої ради зазначаються порядкові номери сесії та скликання, на яких воно прийнято. В Україні відлік скликань розпочинається із скликання, обраного у 1990 році, яке вважається першим скликанням.

      Наприклад, двадцять сьома сесія шостого скликання.

Датою документа є дата його підписання; для документа, що приймається колегіальним органом, — дата його прийняття; для документа, що затверджується, — дата затвердження. Дати оформляються цифровим або словесно-цифровим способом. В межах одного документа повинен зберігатися єдиний принцип запису.

      Наприклад, «30.10.15» , «30.10.2015 р.» або «30 жовтня 2015 року».

Акт реєструється після його підписання. Номер акта колегіального органу надається в залежності від черговості розгляду питання (на сесії, засіданні виконкому). Нумерація рішень починається з початку скликання або з початку року.

Назва акта повинна чітко визначати предмет правового регулювання та відповідати на питання, про що виданий цей акт, бути однозначною, стилістично точною, лаконічною, але інформативною, давати уявлення про характер і ступінь юридичної сили приписів. Назву необхідно починати з прийменника «про». Складні назви актів допускаються в разі необхідності зазначити назву акта вищої юридичної сили.

 

Рішення складаються із вступної (констатуючої) та постановчої (розпорядчої, резолютивної) частин.

Вступна частина містить преамбулу, оцінку ситуації, посилання на акти вищої юридичної сили, інформацію про причину, з якої видано акт, а постановча – власне загальнообов’язкові приписи, завдання, вимоги.  Постановча частина є основною, оскільки містить правові приписи. Приписи повинні вирізнятися точністю та конкретністю. Треба уникати загальних формулювань на зразок: «взяти до уваги», «взяти до відома», «посилити контроль» тощо. Виклад тексту передбачає застосування наказових форм. Вказується строк і порядок набрання сили актом.

Переважна частина нормативних рішень затверджує інший нормативно-правовий акт. Найчастіше затвердженню підлягають такі види нормативно-правових актів:

регламент – акт, який визначає процедуру діяльності відповідного органу;

програма – акт, що визначає комплекс заходів, спрямованих на досягнення певних цілей розвитку окремих галузей у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

положення – акт, що встановлює правовий статус та компетенцію органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб або структурних підрозділів;

правила, порядок – акти, які визначають правила поведінки при здійсненні певної діяльності;

інструкція – акт, що містить детальну регламентацію певного виду діяльності.

Останні пункти рішення повинні містити вказівку на контроль за виконанням акта.

Важливими реквізитами та засобами засвідчення документів є підпис і печатка. Підпис складається з назви посади, підпису, ініціалів та прізвища уповноваженої особи. Акт скріплюється круглою гербовою печаткою, що є важливим засобом засвідчення вірності документа.

Текст оформлюється згідно з правилами юридичної техніки, яка повинна передбачати такі вимоги:

• Вимоги до мови. Мова нормативно-правового акта має відповідати офіційному стилю. Вона повинна бути знеособленою, зрозумілою, позбавлена емоційного забарвлення, а також складних граматичних форм і зворотів. Необхідно застосовувати дієслова у формі інфінітиву: затвердити, встановити, зобов’язати, визначити тощо. Неприйнятним є використання місцевих діалектів, простонародних виразів. Стиль мови може залежати від предмета регулювання та його адресатів. Нормативно-правові акти, розраховані на широке коло осіб (усіх членів територіальної громади), повинні вирізнятись найбільшим ступенем доступності для розуміння. Нормативно-правові акти щодо регулювання спеціальних відносин можуть містити окремі спеціальні поняття.
• Вимоги до логічності змісту. Як підзаконний нормативно-правовий акт місцевого самоврядування повинен передбачати використання уніфікованих юридичних конструкцій, єдину та узгоджену з власними актами та актами вищих органів влади термінологію. Прийняття акта відповідно до актів вищих органів передбачає їх адаптацію з врахуванням місцевого інтересу. Зокрема, це стосується місцевих і регіональних програм, які розробляються часто на підставі загальнодержавних. Слід враховувати проблеми та розставляти акценти на вирішенні питань, актуальних для певної територіальної громади.
• Вимоги до оформлення. Нормативно-правовий акт повинен бути оформлений відповідно до встановлених вимог для даного виду акта. Структурно текст може поділятися на розділи, підрозділи, статті, пункти, підпункти, абзаци, додатки. Акти фінансового напряму передбачають певні розрахунки.       

Перелік основних нормативно-правових актів місцевої ради Статут територіальної громади;  Місцевий бюджет;  Регламент місцевої ради; Положення про постійні комісії; Правила благоустрою території населеного пункту (населених пунктів); Місцеві правила забудови, генеральні плани забудови населених пунктів; Порядок розміщення зовнішньої реклами; Положення про органи самоорганізації населення; Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради; Рішення про встановлення місцевих податків і зборів; Положення про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади (району, області); Порядок переміщення на штрафні майданчики транспортних засобів, припаркованих не у спеціально відведених місцях для паркування транспортних засобів; Правила додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях; Положення про помічника — консультанта депутата ради та опису посвідчення помічника — консультанта депутата ради; Положення про старосту; Програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільові програми з інших питань місцевого самоврядування; місцеві програми приватизації; місцеві містобудівні програми.

 

  

Список використаних джерел:

1. Батанов О. В. Муніципальна влада в Україні : проблеми теорії та практики: [монографія] / В.О. Батанов; відп. ред. М. О. Баймуратов. — К. : Юридична думка, 2010. — 656 с.
2. Борденюк В. І. Місцеве самоврядування та державне управління : конституційно-правові основи співвідношення та взаємодії : [монографія] / В. І. Борденюк. — К. : Парламентське вид-во, 2007. — 576 с.
3. Заруба В.М. Історія держави і права України.: Навч. посібник./ В. М. Заруба. — К.: Істина, 2006. — 416 с.
4. Гураль П. Ф. Територіальна громада в Україні: історико-правове дослідження / П. Ф. Гураль. – Львів : ЛьвДУВС «Край», 2008. – 468 с.
5. Конституція України : Науково-практичний коментар / [ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін.]. – Харків : Право ; Київ : Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 808 с.
6. Курс лекцій з питань законотворчості : Навчальний посібник / Авт.: Богачова О. В., Зайчук О. В., Оніщенко Н. М., Петрученко К. І. та ін. – К.: “МП Леся”, 2011. – 456 с.
7. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності : Закон України від 11 вересня 2003 року № 1160-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. — № 9. – Ст. 79.
8. Про затвердження Положення про державну реєстрацію статутів територіальних громад : постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. N 1150.
9. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. — № 24. — Ст. 170.
10. Теорія держави і права. Академічний курс : Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
11. Токвіль, Алексіс де. Про демократію в Америці. / Переклад з фр. Г. Філіпчук, М. Москаленко. — К.: Видавничий дім «Всесвіт», 1999. — 590 с.
12. Щодо оприлюднення проектів рішень органів місцевого самоврядування відповідно до статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» // Вісник Асоціації міст України. – 2011.- № 78. – С. 17-18.

 

 

 

Оприлюднення нормативно-правових актів

місцевого самоврядування

 

Оприлюднення як умова набрання нормативно-правовими актами юридичної сили. Законодавче регулювання оприлюднення нормативно-правових актів місцевого самоврядування та їх проектів. Проблеми та особливості оприлюднення проектів нормативно-правових актів місцевого самоврядування. Форми оприлюднення. Повідомлення про оприлюднення нормативно-правого акта в його тексті. Зарубіжний  досвід оприлюднення нормативно-правових актів місцевого самоврядування.

________________________

 

Однією з важливих стадій нормотворчого процесу є оприлюднення нормативно-правових актів та їх проектів.

Оприлюднення має на меті інформування населення про прийняті та ті, що планується прийняти, нормативно-правові акти, а також створення умов для ознайомлення з їх змістом.

Офіційне оприлюднення нормативно-правого акта передбачає розміщення його аутентичного тексту у встановлений суб’єктом видання спосіб та є умовою набуття цим актом юридичної сили. Неофіційне оприлюднення має на меті лише інформаційне значення.

Відповідно до ст. 57 Конституції України [6] нормативно-правові акти, що визначають права й обов’язки громадян, не доведені до відома населення в установленому законом порядку, є нечинними.

Звичайно, що ці вимоги поширюються і на акти, прийняті на рівні місцевого самоврядування. Так, згідно з частиною п’ятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [10] акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Законодавство України передбачає необхідність оприлюднення як нормативно-правових актів місцевого самоврядування, так і їх проектів.

Оприлюднення проектів нормативно-правових актів має на меті не лише ознайомлення зі змістом майбутніх правових норм, а є способом залучення громадян до нормотворчого процесу.

Відповідно до підпункту 2 частини першої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» [7] розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати: нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Зазначена інформація підлягає обов’язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п’яти робочих днів з дня затвердження документа У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту, така інформація оприлюднюється на веб-сайті, із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації (частина 2 статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття (частина 3 статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Водночас, як можна побачити,  частина третя суперечить частині першій статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», та породжує питання – оприлюдненню підлягають лише проекти рішень, що підлягають обговоренню, чи всі проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування.

У відповідь на вказану колізію, що викликала хвилю дискусій серед представників місцевого самоврядування, Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації надано роз’яснення [12], яким рекомендовано оприлюднювати всі проекти нормативно-правових актів та актів індивідуальної дії органів місцевого самоврядування, якщо інше не передбачено законом.

При цьому, проекти актів посадових осіб місцевого самоврядування (сільського, селищного, міського голови, керівників виконавчих органів ради) обов’язковому попередньому оприлюдненню не підлягають.

Інше питання, яке часто виникає на практиці полягає у тому, чим керуватися при оприлюдненні проектів рішень органів місцевого самоврядування, якщо є чітко виписані процедури їх розгляду в інших законах, зокрема в бюджетному та земельному законодавствах.

Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації також дана відповідь [12], що у випадку встановлення кодексами України процедури, що не узгоджуються з частиною третьою статті 15 Закону, доцільно здійснювати оприлюднення проектів рішень з врахуванням процедури, встановленої відповідним кодексом.

Оскільки кодекси є актами вищої юридичної сили це є логічно виправданим. Так, наприклад, згідно з абзацом другим частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України [2] у разі, якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у Бюджетному кодексі  України, застосовуються відповідні норми Бюджетного кодексу України.

Водночас, варто погодитися з думкою, що положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» все ж таки потребують уточнення для уникнення помилкового розуміння та застосування.

Оприлюднення може здійснюватися у формі опублікування. Опублікування може бути як в офіційних виданнях (газети, журнали, відомості, бюлетені, збірники, інформаційні листи тощо) нормотворчого органу, так і в будь-якому неофіційному друкованому засобі масової інформації. Звичайно, що лише окремі територіальні громади та місцеві ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст (районні, обласні) мають свої офіційні друковані видання. Тож, оприлюднення може мати інші форми, зокрема:

• розміщення в мережі Інтернет, в тому числі на офіційному сайті суб’єкта нормотворчості;
• розміщення повідомлень на спеціальних інформаційних стендах у приміщенні ради або поряд із ним (це стосується в першу чергу невеликих територіальних громад);
• надсилання відповідним суб’єктам (підприємствам, установам, організаціям, посадовим особам);
• оголошення на загальних зборах або інших зібраннях громадян;
• інформаційне повідомлення на радіо та телебаченні.

Враховуючи швидкість розвитку інформаційних і комунікаційних технологій оприлюднення на офіційних веб-сайтах місцевих рад  стає пріоритетним та найбільш зручним.

Деякі особливості має процедура оприлюднення регуляторних актів. Відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» [8] регуляторний акт не може бути прийнятий  або  схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо проект регуляторного акта не був оприлюднений (стаття 36).

Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності — у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет. Якщо в межах адміністративно-територіальної одиниці чи в населеному пункті не розповсюджуються друковані засоби масової інформації, а місцеві органи виконавчої влади, територіальні органи центральних органів виконавчої влади, органи та посадові особи місцевого самоврядування не мають своїх офіційних сторінок у мережі Інтернет, вищезазначені документи можуть оприлюднюватися у будь-який інший спосіб, який гарантує доведення інформації до мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці чи до відповідної територіальної громади (стаття 36).

Отже,  підлягають оприлюдненню: —     нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії місцевих рад, виконавчих комітетів, посадових осіб; —    проекти нормативно-правових актів (в т.ч. регуляторних) та актів індивідуальної дії місцевих рад та їх виконавчих комітетів; —    інформація про нормативно-правові засади діяльності; —    повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта, аналіз регуляторного впливу регуляторного акта.

 

Місцеві ради в своїх регламентах самостійно визначають форму оприлюднення.

Приклад 1. Згідно з пунктом 4 статті 23, пунктом 5 статті 34 регламенту Миколаївської міської ради [9] проекти рішень ради підлягають обов’язковому розміщенню на офіційному веб-сайті ради, а також можуть публікуватися у друкованих засобах масової інформації; рішення ради нормативно-правового характеру оприлюднюються у засобах масової інформації, засновником яких є міська рада та на офіційному сайті ради у кодифікованому вигляді.

Тож, оприлюднення на офіційному сайті Миколаївської міської ради є єдиною обов’язковою формою оприлюднення нормативно-правових актів та їх проектів.

Приклад 2. Згідно з регламентом Київської міської ради [11] рішення та проекти рішень міської ради розміщуються на офіційному веб-сайті Київської міської ради та публікуються в газеті Київської міської ради «Хрещатик» (стаття 2). У разі проведення громадського обговорення проект рішення Київської міської ради публікується в газеті «Хрещатик», оприлюднюється на веб-сайті Київської міської ради або її виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації) із зазначенням строків та адреси, за якою направляються пропозиції (стаття 21). Рішення Київської міської ради нормативно-правового характеру оприлюднюються не пізніше тридцяти днів з моменту їх прийняття шляхом опублікування у газеті «Хрещатик» (стаття 35).  

Таким чином, нормативно-правові акти Київської міської ради та їх проекти оприлюднюються шляхом опублікування у газеті «Хрещатик» та розміщення на офіційних сайтах Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації.

Після прийняття та оприлюднення нормативно-правових актів суб’єкт нормотворчості повинен забезпечити доступ до прийнятих норм. До таких способів насамперед слід віднести формування баз даних нормативно-правових актів в автоматизованих інформаційно-пошукових системах, у мережі Інтернет, створення зручної, зрозумілої та якісної системи пошуку по нормативно-правовим актам, періодичне та регулярне оновлення інформаційного наповнення.

За порушення законодавства про неоприлюднення нормативно-правових актів передбачається адміністративна відповідальність.

Відповідно до статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення [5] неоприлюднення інформації, обов’язкове оприлюднення якої передбачено, зокрема, Законом України «Про доступ до публічної інформації», тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.  

Інформація про набрання чинності та оприлюднення повинна зазначатися у резолютивній (констатуючій, розпорядчій) частині нормативно-правового акта окремим пунктом.

Можуть бути використані такі варіанти:  «Рішення (розпорядження) офіційно оприлюднити в комунальних засобах масової інформації /в газеті _______/ на офіційному сайті місцевої ради / на інформаційному стенді місцевої ради». «Рішення (розпорядження) набирає чинності з дня його оприлюднення / опублікування в газеті _______/на офіційному сайті місцевої ради / на інформаційному стенді місцевої ради». «Рішення (розпорядження) набирає чинності через _______днів з дня його оприлюднення /опублікування в газеті _______/ на офіційному сайті місцевої ради /на  інформаційному стенді місцевої ради».                                                                           «Рішення (розпорядження) набирає чинності з 1 січня 2017 року, але не раніше дня його оприлюднення / опублікування в газеті _______/на офіційному сайті місцевої ради /на інформаційному стенді місцевої ради».

 

Законодавство про доступ до публічної інформації, яке забезпечує необхідність обов’язкового оприлюднення нормативно-правових актів суб’єктів владних повноважень, в тому числі органів місцевого самоврядування, існує у більшості демократичних держав, і вони є правовим механізмом здійснення одного з основних прав людини – права на доступ до публічної інформації. Це є вимогою європейських стандартів, закріплених, зокрема,  такими актами міжнародного та європейського права як: Конвенція про захист прав і основних свобод людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Рекомендація Ради Європи  «Про право доступу до інформації, яка перебуває в розпорядженні органів державної влади» № R (81) 19 (1981 р.), Рекомендація Ради Європи «Про доступ громадськості до державної документації та свободу інформації» № 854 (1979 р.).

Як і в Україні, згідно з Конституцією Республіки Польща (стаття 88) [14] умовою набрання чинності актами місцевого права є їх оприлюднення. Відповідно до Закону Республіки Польща «Про повітове самоврядування» місцеві правові акти повіту повинні бути опубліковані в офіційному виданні воєводства. Дата випуску офіційного видання воєводства вважається днем публікації місцевого правового акта. Місцеві правові акти набувають чинності через 14 днів з дні їх опублікування, якщо інше не передбачено законом чи повітовими правилами (стаття 43) [3, с.649] .

В Латвії відповідно до Закону «Про самоврядування» обов’язкові правила думи міста районного значення публікуються у газеті «Латвійський Вісник», а районної ради, міської думи, крайової думи та волосної ради – у місцевій газеті або безкоштовному виданні з подальшою публікацією у «Латвійському віснику» з посиланням на перше видання. Обов’язкові правила місцевого самоврядування вступають силу з наступного дня після опублікування [1, с. 66] .

В Естонії передбачається опублікування лише регламентів. Так, згідно зі статтею 23 Закону Естонської Республіки «Про місцеве самоврядування» нормативно-правові акти ради оприлюднюються відповідно до процедури, визначеної в статуті муніципалітету або міста. Регламенти ради публікуються у Відомостях Естонської Республіки та набувають чинності на третій день після опублікування, якщо інше не передбачено самим регламентом. Рішення ради набувають чинності після їх опублікування. Регламенти та рішення ради, протоколи засідань ради мають бути доступними для всіх відповідно до процедури, передбаченої законодавством і статутом волості або міста [3, с.521].

 

Література:

1. Антоненко В. О. Кравченко В. В., Пітцик М. В. З досвіду проведення реформ в Латвії та Данії: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 104 с.
2. Бюджетний Кодекс України : Закон України від 8 липня 2010 року № 2456-VI // Відомості Верховної Ради України. — 2010. — № 50-51.- Ст. 572
3. Досвід децентралізації у країнах Європи: зб. док. Пер. з іноз. мов/ Заг. ред. В. Б. Гройсмана. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2015. – 766 с.
4. Законотворча діяльність: Словник термінів і понять/ За ред. акад. України В. М. Литвина; Упорядники: О. В. Богачова та ін. – К: Парламентське видавництво, 204. – 344 с.
5. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон Верховної Ради УРСР від 7 грудня 1984 року № 8073-Х [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/rada
6. Конституція України : прийнята 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
7. Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2011. — № 32. – Ст. 314.
8. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності : Закон України від 11 вересня 2003 року № 1160-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. — № 9. – Ст. 79.
9. Про затвердження Регламенту Миколаївської міської   ради VII скликання [Електронний ресурс] : Рішення Миколаївської міської ради Миколаївської  області від 28 січня 2016 року № 2/5. — Режим доступу: https://mkrada.gov.ua/documents/23956.html
10. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. — № 24. — Ст. 170.
11. Про Регламент Київської міської   ради [Електронний ресурс] : Рішення Київської міської ради від 12 листопада 2014 року № 351/351. — Режим доступу: http://kmr.gov.ua/uk/content/reglament-kyyivrady
12. Щодо оприлюднення проектів рішень органів місцевого самоврядування відповідно до статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» // Вісник Асоціації міст України. – 2011.- № 78. – С. 17-18.
13. Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / [голова редкол. Ю. С. Шемшученко]. – К.: Українська енциклопедія. – Т. 4 : Н-П. – 2002. – 720 с.
14. Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 2 kwietnia 1997 r. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sejm.gov.pl/prawo/konst/polski/kon1.htm

 

 

Здійснення місцевого самоврядування  в умовах воєнного стану

Повномасштабна російська агресія стала викликом для всіх українських громадян та інституцій, які опинилися в нових реаліях, обумовлених не тільки фактичною воєнною ситуацією, але і необхідністю здійснювати відповідну діяльність в умовах правового режиму воєнного стану. В першу чергу з цим зіткнулося місцеве самоврядування, яке є важливим механізмом життєзабезпечення основних потреб громадян та функціонування держави.

Відповідно  Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Воєнний стан  введено Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні (затверджено Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року) та  продовжено указами Президента України №133/2022 від 14 березня 2022 року (затверджено  Законом  України № 2119-IX  від 15 березня 2022 року), №259/2022 від 18 квітня 2022 року (затверджено  Законом  України № 2212-IX  від 21 квітня 2022 року), № 341/2022 від 17 травня 2022 року (затверджено Законом України № 2263-IX від 22 травня 2022 року), № 573/2022 від 12 серпня 2022 року (затверджено Законом України № 2500-IX від 15 серпня 2022 року), № 757/2022 від 7 листопада 2022 року (затверджено Законом України № 2738-IX від 16 листопада 2022 року).

В умовах правового режиму воєнного стану повноваження місцевого самоврядування в Україні здійснюються:

• через органи місцевого самоврядування;
• через військові адміністрації в порядку, передбаченому Законом України «Про правовий режим воєнного стану».

Органи місцевого самоврядування  після введення режиму воєнного стану продовжують здійснювати свої повноваження  відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядуванні в Україні».  

Водночас Законом України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено певні особливості здійснення місцевого самоврядування. Крім того, в окремих випадках повноваження органів місцевого самоврядування можуть передаватися військовим адміністраціям.

 

Особливості прийняття рішень місцевого самоврядування

 Сільські, селищні, міські голови у період дії воєнного стану отримали більш широкі повноваження щодо одноособового прийняття рішень.

Так, згідно частини четвертої статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» сільський, селищний, міський голова територіальної громади, на території якої не ведуться бойові дії та не прийнято рішення про утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів), виключно для здійснення заходів правового режиму воєнного стану може прийняти рішення, з обов’язковим інформуванням начальника відповідної обласної військової адміністрації протягом 24 годин, щодо:

1) звільнення земельних ділянок комунальної власності від незаконно розміщених тимчасових споруд, у тому числі тих, що були встановлені, але не введені в експлуатацію у встановленому законодавством порядку;

2) обстеження будівель і споруд, пошкоджених внаслідок бойових дій. Обстеження будівель і споруд, пошкоджених внаслідок бойових дій, здійснюється відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»;

3) демонтажу будівель і споруд, які за результатами обстеження, визначеного пунктом 2, визнані аварійно небезпечними і такими, що становлять загрозу життю людей (крім об’єктів оборонного і спеціального призначення, об’єктів культурної спадщини та об’єктів, на які поширюється дія Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»). Розпорядження про демонтаж таких будівель і споруд вносяться до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України в Порядку ведення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Згідно частини п’ятої статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану сільський, селищний, міський голова територіальної громади, на території якої не ведуться бойові дії та не прийнято рішення про утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів), виключно для здійснення заходів правового режиму воєнного стану може прийняти рішення щодо:

1) передачі коштів з відповідного місцевого бюджету на потреби Збройних Сил України та/або для забезпечення заходів правового режиму воєнного стану;

2) створення установ з надання безоплатної первинної правової допомоги, призначення на посади і звільнення з посад керівників таких установ, залучення фізичних чи юридичних осіб приватного права до надання безоплатної первинної правової допомоги;

3) боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями;

4) поводження з небезпечними відходами.

Рішення, прийняті сільським, селищним, міським головою у порядку, встановленому частинами четвертою і п’ятою  статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо цими рішеннями не встановлено пізніший термін набрання ними чинності, та невідкладно доводяться до відома жителів відповідних територіальних громад. (Частина сьома статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»)

Рішення органів місцевого самоврядування, які стосуються прав і свобод людини і громадянина, що обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану, тимчасово не застосовуються. (Стаття 13 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»)

Крім того, в період дії воєнного стану спрощено порядок підготовки та оприлюднення актів органів місцевого самоврядування

Згідно з частиною десятою статті 9  Закону України «Про правовий режим воєнного стану»  в період дії воєнного стану на акти органів місцевого самоврядування, військово-цивільних адміністрацій та військових адміністрацій, а також їх посадових осіб не поширюються вимоги:

• пункту 3частини першої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (вимога  щодо оприлюднення переліку та умов отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення —  у частині оприлюднення проектів актів);
• частини четвертоїстатті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (вимога оприлюднення проектів нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблених відповідними розпорядниками не пізніш як за 10 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття);
• Закону України»Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»;
• Закону України»Про державну допомогу суб’єктам господарювання».

Договори, укладені під час дії воєнного стану сільським, селищним, міським головою від імені ради з питань, визначених частинами четвертою і п’ятою  статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (якщо вони належать до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради), не потребують затвердження відповідною сільською, селищною, міською радою, якщо строк дії таких договорів не перевищує один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану. У разі якщо строк дії таких договорів перевищує один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану, сільська, селищна, міська рада протягом 30 днів з дня припинення чи скасування воєнного стану приймає рішення про затвердження таких договорів та строк їх дії. (Частина восьма статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»)

Відповідно до частини дев’ятої статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у разі затвердження сільським, селищним, міським головою тимчасової структури виконавчих органів сільської, селищної, міської ради для працівників, посади яких не включені до тимчасової структури, оголошується простій або здійснюється їх переведення на рівнозначну чи нижчу посаду.

Рішення про затвердження тимчасової структури виконавчих органів сільської, селищної, міської ради втрачає чинність не пізніше ніж через 30 днів з дня припинення чи скасування воєнного стану, якщо ним не встановлено більш ранній строк втрати чинності.

 

Прийняття  на посади в органах місцевого самоврядування  

Згідно положень Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (частини п’ята – десята  статті 10) в період дії воєнного стану змінюється порядок призначення  на посади державної служби та посади в органах місцевого самоврядування. 

Так, у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб’єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб’єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов’язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

При цьому, державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені у відповідності до зазначеної процедури, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

Особа, яка претендує на зайняття політичної посади, посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівника суб’єкта господарювання державного сектору економіки, посади керівника комунального підприємства, установи, організації, у період дії воєнного стану не подає:

• декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачену Законом України «Про запобігання корупції»;
• документ про підтвердження рівня володіння державною мовою відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Після припинення чи скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців з дня його припинення чи скасування, на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб’єктів господарювання державного сектору економіки, посади керівників комунальних підприємств, установ, організацій, на які особи призначені відповідно без конкурсного відбору, оголошується конкурс.

Граничний строк перебування особи на посаді, на яку її призначено без конкурсного відбору, становить 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.

Спеціальна перевірка, передбачена Законом України «Про запобігання корупції», стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища та посад з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджується Національним агентством з питань запобігання корупції, а також перевірка, передбачена Законом України «Про очищення влади», стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), під час дії воєнного стану не проводяться.

Організація проведення спеціальної перевірки, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», а також перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», стосовно осіб, призначених у період дії воєнного стану, здійснюється протягом трьох місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку звільнення такої особи до дня припинення чи скасування воєнного стану або закінчення проведення зазначених перевірок під час дії воєнного стану.

Особи, звільнені з посад державної служби та служби в органах місцевого самоврядування у період дії воєнного стану, протягом одного року після припинення чи скасування воєнного стану можуть бути прийняті на рівнозначні або нижчі посади державної служби та служби в органах місцевого самоврядування без проведення конкурсу.

Дані вимоги не поширюються на державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, призначених в період дії воєнного стану без конкурсного відбору.

 

Діяльність військових адміністрації. Здійснення військовими адміністраціями повноважень органів місцевого самоврядування

Особливістю правового режиму воєнного стану є діяльність тимчасових державних органів − військових адміністрацій. 

Вони можуть утворюватися на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.

Військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про критичну інфраструктуру», «Про правовий режим воєнного стану» та іншими нормативно-правовими актами.

Військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування. (Частина восьма статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»)

Військові адміністрації можуть бути:

• обласними;
• районними;
• населеного пункту (населених пунктів).

Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

Так, указом Президента України від 24 лютого 2022 року
№ 68/2022 було утворено 24 обласних та Київську міську військові адміністрації, а на базі існуючих районних державних адміністрацій  — відповідні районні військові адміністрації.

У зв’язку з утворенням військових адміністрацій, обласні, районні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набули статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Згідно з частиною сьомою статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» спрямування, координацію та контроль за діяльністю обласних військових адміністрацій з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, здійснення заходів правового режиму воєнного стану здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України, а з інших питань — Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень. Спрямування, координацію та контроль за діяльністю районних військових адміністрацій з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, здійснення заходів правового режиму воєнного стану здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України, обласні військові адміністрації (у разі їх утворення), а з інших питань — Кабінет Міністрів України, обласні державні адміністрації у межах своїх повноважень. Загальне керівництво діяльністю військових адміністрацій населених пунктів здійснюють керівники відповідних районних державних адміністрацій або начальники районних військових адміністрацій (у разі їх утворення).

Безпосереднє керівництво військовими адміністраціями здійснюють їхні начальники.

Військову адміністрацію населеного пункту (населених пунктів) очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за пропозицією Генерального штабу Збройних Сил України або відповідної обласної державної адміністрації.

Начальником військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) може бути призначений відповідний сільський, селищний, міський голова. (Частина третя статті 4  Закону України «Про правовий режим воєнного стану»)

Згідно частини шостої статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» начальник військової адміністрації:

1) забезпечує на відповідній території додержання Конституції і законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади;

2) організовує роботу відповідної військової адміністрації та здійснює керівництво її діяльністю, несе персональну відповідальність за виконання військовою адміністрацією покладених на неї повноважень;

3) призначає на посади та звільняє з посад посадових і службових осіб, інших працівників відповідної військової адміністрації;

4) є розпорядником бюджетних коштів;

5) представляє відповідну військову адміністрацію та територіальну громаду у відносинах із державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадянами;

6) звертається до суду щодо визнання незаконними актів органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади;

7) укладає від імені територіальної громади, відповідної військової адміністрації договори згідно із законодавством;

8) видає накази та розпорядження у межах своїх повноважень, які мають таку ж юридичну силу, що і рішення відповідної ради (рад). Накази, видані в межах повноважень місцевих рад, мають бути оприлюднені, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;

9) веде особистий прийом громадян та забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та громадських об’єднань.

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону України  «Про правовий режим воєнного стану» обласна  та районна військові адміністрації здійснюють на відповідній території такі повноваження:

1) складання та затвердження відповідно районних, обласних бюджетів, внесення змін до них, затвердження звітів про їх виконання; розподілу переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення;

2) здійснення управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (крім вирішення питань відчуження, у тому числі шляхом приватизації, таких об’єктів); призначення і звільнення їх керівників;

3) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (крім вирішення питань відчуження з комунальної власності земельних ділянок);

4) вирішення згідно із законом питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного, обласного значення, а також про скасування такого дозволу;

5) встановлення правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зон санітарної охорони джерел водопостачання, обмеження або заборони використання підприємствами питної води у промислових цілях;

6) прийняття у межах, визначених законом, рішень з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями;

7) встановлення посиленої охорони об’єктів критичної інфраструктури та об’єктів, які забезпечують життєдіяльність населення;

8) прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів;

9) заслуховування інформації прокурорів та керівників органів Національної поліції про стан законності, боротьби зі злочинністю, охорони громадської безпеки і порядку та результати діяльності на відповідній території;

10) встановлення у порядку та межах, визначених законодавством, тарифів на житлово-комунальні послуги;

11) прийняття рішень про заборону торгівлі зброєю, сильнодіючими хімічними і отруйними речовинами, а також алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі;

12) забезпечення в умовах воєнного стану реалізації державних гарантій, визначених законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 15 Закону України  «Про правовий режим воєнного стану» у разі необхідності переміщення (евакуації) виробничих потужностей підприємств будь-якої форми власності із зони бойових дій обласна, Київська міська військова адміністрація, з території якої переміщуються (евакуюються) виробничі потужності, та обласна військова адміністрація (а у разі припинення або скасування воєнного стану на відповідній території — обласна, Київська міська державна адміністрація), на територію якої такі потужності переміщуються (евакуюються), приймають спільне рішення, яким визначаються:

1) перелік осіб, яким надається право на одержання в оренду без проведення земельних торгів земельної ділянки державної, комунальної власності для розміщення виробничих потужностей підприємств, переміщених (евакуйованих) із зони бойових дій;

2) перелік підприємств, виробничі потужності яких підлягають переміщенню (евакуації) із зони бойових дій.

Порядок визначення підприємств, виробничі потужності яких підлягають переміщенню (евакуації) із зони бойових дій, та осіб, яким надається право на одержання в оренду без проведення земельних торгів земельної ділянки державної, комунальної власності для розміщення виробничих потужностей підприємств, переміщених (евакуйованих) із зони бойових дій, затверджується Кабінетом Міністрів України. Такий порядок повинен передбачати, у тому числі, збирання відомостей, необхідних для розгляду питання про встановлення та зміну цільового призначення земельної ділянки відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Обласні, Київська міська військові адміністрації приймають рішення про розміщення місць тимчасового зберігання відходів від руйнувань, зумовлених бойовими діями, терористичними актами, диверсіями або проведенням робіт з ліквідації їх наслідків (частина п’ята  статті 15 Закону України  «Про правовий режим воєнного стану»).

В окремих випадках обласні та районі військові адміністрації можуть також здійснювати повноваження обласних та районних рад.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у разі утворення обласної та/або районної військової адміністрації на період дії воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення чи скасування, у разі тимчасової окупації або оточення адміністративного центру області або у разі прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України відповідного рішення:

1) повноваження такої обласної та/або районної ради здійснюють відповідні обласні та районні військові адміністрації;

2) виконавчий апарат такої районної та обласної ради підпорядковується начальнику відповідної військової адміністрації;

3) відповідні районні та обласні ради не здійснюють свої повноваження;

4) комунальні підприємства, установи та організації, засновані на базі майна спільної власності територіальних громад району або області, підпорядковуються відповідній військовій адміністрації;

5) управління об’єктами спільної власності територіальних громад таких району та/або області здійснюється начальником відповідної районної та/або обласної військової адміністрації;

6) призначення осіб на посади та звільнення з посад, які здійснюються начальником районної військової адміністрації, погоджуються з начальником відповідної обласної військової адміністрації;

7) начальник обласної військової адміністрації, начальник районної військової адміністрації за погодженням з начальником відповідної обласної військової адміністрації може увільняти від виконання посадових обов’язків працівників виконавчого апарату такої районної та/або обласної ради (для таких працівників оголошується простій або здійснюється їх переведення на рівнозначну чи нижчу посаду).

Військові адміністрації населеного пункту (населених пунктів)  утворюються у разі необхідності на рівні територіальних громад.

Відповідно до  частини третьої статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військові адміністрації населених пунктів утворюються в межах територій територіальних громад, у яких сільські, селищні, міські ради та/або їхні виконавчі органи, та/або сільські, селищні, міські голови не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження, а також в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною  шостою статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у разі наявності фактів порушення сільським, селищним, міським головою відповідної територіальної громади під час реалізації цих повноважень,  а також Конституції  чи законів України начальник обласної військової адміністрації за погодженням з Генеральним штабом Збройних Сил України порушує перед Президентом України питання про утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів).

Станом на 1 січня 2023 року на території 7 областей України утворено 135 військових адміністрацій населених пунктів (45 міських, в тому числі Київська міська, 47 селищних, 43 сільських).

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із:

1)запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану;

2)забезпечення ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів;

3)залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку сіл, селищ, міст, координації цієї роботи на відповідній території;

4) розміщення на договірних засадах замовлень на виробництво продукції, виконання робіт (послуг), необхідних для територіальної громади, на підприємствах, в установах та організаціях;

5) складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, забезпечення виконання відповідного бюджету;

6) встановлення ставок місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України, якщо рішення відповідної ради з цих питань не прийнято;

7) прийняття рішень щодо надання відповідно до законодавства пільг зі сплати місцевих податків і зборів, якщо рішення відповідної ради з цих питань не прийнято;

8) встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги;

9) залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об’єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища;

10) управління об’єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв’язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню;

11) встановлення для підприємств, установ та організацій, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету;

12) здійснення управління майном, яке перебуває у комунальній власності відповідної територіальної громади (крім вирішення питань відчуження, у тому числі і шляхом приватизації комунального майна та надання комунального майна в оренду на строк понад один рік);

13) надання допомоги власникам квартир (будинків) в їх відбудові у разі пошкодження в результаті проведення бойових дій, терористичних актів, диверсій; організації за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об’єктів комунального господарства та соціального призначення, житлових будинків, а також шляхів місцевого значення; виконання або делегування на конкурсній основі генеральній будівельній організації (підрядній організації) функцій замовника на будівництво, реконструкцію і ремонт житла, інших об’єктів соціальної та виробничої інфраструктури комунальної власності;

14) надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок;

15) управління закладами освіти, установами освіти, закладами охорони здоров’я, культури, фізичної культури і спорту, надавачами соціальних послуг, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними, підлітковими закладами за місцем проживання; організації їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення; організації надання ними послуг, у тому числі соціальних;

16) забезпечення соціально-культурних закладів, які перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, а також населення паливом, електроенергією, газом та іншими енергоносіями; вирішення питань водопостачання, відведення та очищення стічних вод; здійснення контролю за якістю питної води;

17) вирішення питань про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв’язку із похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; надання допомоги на поховання громадян в інших випадках, передбачених законодавством;

18) сприяння організації призову громадян на строкову військову та альтернативну (невійськову) службу, а також їх мобілізації, підготовці молоді до служби в Збройних Силах України, організації навчальних (перевірочних) та спеціальних військових зборів; забезпечення доведення до підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, а також населення наказу військового комісара про оголошення мобілізації;

19) бронювання робочих місць для військовозобов’язаних на підприємствах, в установах та організаціях відповідно до законодавства;

20) організації та участі у здійсненні заходів, пов’язаних із мобілізаційною підготовкою та цивільним захистом;

21) вирішення відповідно до законодавства питань, пов’язаних із наданням військовим частинам, установам, закладам освіти Збройних Сил України службових приміщень і жилої площі, інших об’єктів, а також комунально-побутових послуг; здійснення контролю за їх використанням, наданням послуг;

22) сприяння організації виробництва і поставок у війська підприємствами та організаціями, що перебувають у комунальній власності, замовленої продукції, послуг, енергоресурсів;

23) здійснення заходів щодо створення належних умов для функціонування пунктів пропуску через державний кордон України;

24) сприяння Державній прикордонній службі України у підтриманні відповідного режиму на державному кордоні;

25) встановлення посиленої охорони та забезпечення у взаємодії з відповідними суб’єктами господарювання сталого функціонування важливих об’єктів національної економіки та об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення;

26) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (крім вирішення питань відчуження з комунальної власності земельних ділянок та надання таких земельних ділянок в оренду на строк понад один рік);

27) вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення строком не більше одного року, а також про скасування такого дозволу;

28) створення відповідно до закону за рахунок коштів місцевого бюджету установ з надання безоплатної первинної правової допомоги, призначення і звільнення керівників цих установ, залучення в установленому законом порядку фізичних чи юридичних осіб приватного права до надання безоплатної первинної правової допомоги;

29) сприяння діяльності суду, органів прокуратури, юстиції, служби безпеки, органів Національної поліції, адвокатури і Державної кримінально-виконавчої служби України;

30) заслуховування інформації прокурорів та керівників органів Національної поліції про стан законності, боротьби із злочинністю, охорони громадської безпеки і порядку та результати діяльності на відповідній території;

31) скасування актів виконавчих органів відповідної ради, які не відповідають Конституції, законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень;

32) встановлення відповідно до законодавства правил з питань забезпечення в населеному пункті чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність;

33) прийняття в межах, визначених законом, рішень з питань запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, гасіння пожеж, боротьби з епідеміями, епізоотіями, епіфітотіями;

34) прийняття рішення про дострокове припинення повноважень органів територіальної самоорганізації населення у випадках, передбачених законом;

35) створення відповідно до законодавства комунальних аварійно-рятувальних служб, пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення місцевої та/або добровільної пожежної охорони, здійснення заходів щодо забезпечення їх діяльності;

36) забезпечення централізованого тимчасового зберігання архівних документів, нагромаджених у процесі документування службових, трудових або інших правовідносин юридичних і фізичних осіб на відповідній території, та інших архівних документів, що не належать до Національного архівного фонду;

37) вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів, знешкодження та захоронення трупів тварин;

38) організації місцевих ринків;

39) встановлення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад;

40) затвердження маршрутів і графіків руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форми власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством;

41) забезпечення утримання в належному стані кладовищ, інших місць поховання та їх охорони;

42) залучення підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв’язку;

43) прийняття рішень про заборону торгівлі зброєю, сильнодіючими хімічними і отруйними речовинами, а також алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі;

44) забезпечення в умовах воєнного стану реалізації державних гарантій, визначених законами України;

45) прийняття рішень про обстеження будівель і споруд, пошкоджених внаслідок бойових дій. Обстеження будівель і споруд, пошкоджених внаслідок бойових дій, здійснюється відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»;

46) прийняття рішень про демонтаж будівель і споруд, які за результатами обстеження, визначеного пунктом 45 цієї частини, визнані аварійно небезпечними і такими, що становлять загрозу життю людей (крім об’єктів оборонного і спеціального призначення, об’єктів культурної спадщини та об’єктів, на які поширюється дія Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»). Розпорядження про демонтаж таких будівель і споруд вносяться до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України в Порядку ведення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва;

47) прийняття рішень про внесення пропозиції до Ради національної безпеки і оборони України, погодженої обласною військовою адміністрацією, щодо здійснення примусового відчуження або вилучення рухомого майна, що використовується чи може використовуватися для забезпечення діяльності підприємств оборонно-промислового комплексу України і щодо якого існує ризик переривання його функціонування у зв’язку з перебуванням такого майна на території адміністративно-територіальної одиниці України, щодо якої існує загроза її тимчасової окупації та межі якої розташовані на відстані не більше 30 кілометрів від району ведення воєнних (бойових) дій або від тимчасово окупованої території.

Військові адміністрації населених пунктів здійснюють делеговані повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законами України.

Крім того, військові адміністрації можуть здійснювати повноваження відповідних міських, селищних, сільських рад.

Відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у разі утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) Верховна Рада України за поданням Президента України може прийняти рішення про те, що у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування:

1) начальник військової адміністрації:

крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови;

може затвердити тимчасову структуру виконавчих органів сільської, селищної, міської ради (для працівників, посади яких не включені до тимчасових штатних розписів, оголошується простій або здійснюється їх переведення на рівнозначну чи нижчу посаду);

2) апарат сільської, селищної, міської ради та її виконавчого комітету, інші виконавчі органи, комунальні підприємства, установи та організації відповідної територіальної громади підпорядковуються начальнику відповідної військової адміністрації.

Станом на 1 січня 2023 року Верховною Радою України прийняті відповідні постанови щодо 116 з 135 утворених військових адміністрацій населених пунктів. 

У разі прийняття Верховною Радою України рішення щодо  виконання військовими адміністраціями  повноважень органів місцевого самоврядування (згідно частини другої або третьої  статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану») начальник військової адміністрації, відповідна військова адміністрація здійснюють ці повноваження з дня набрання чинності зазначеним рішенням Верховної Ради України на період дії воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення чи скасування

У разі усунення загроз для безпеки і правопорядку на території області за поданням Президента України Верховна Рада України може прийняти рішення про поновлення роботи органів місцевого самоврядування на території відповідної області до закінчення 30-денного строку, але не раніше дня припинення чи скасування воєнного стану.

Якщо протягом 30-денного строку після припинення або скасування воєнного стану виникнуть визначені законом підстави для призначення позачергових виборів відповідної місцевої ради, начальник військової адміністрації, відповідна обласна та/або районна військова адміністрація продовжують здійснювати повноваження органів місцевого самоврядування, до обрання нового складу відповідних органів місцевого самоврядування, якщо Президент України не прийняв рішення про утворення на цій території військово-цивільної адміністрації. (Частина четверта статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»)

Фінансування діяльності військових адміністрацій із виконання повноважень органів місцевого самоврядування здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів, виконання інших функцій — за рахунок коштів Державного бюджету України. (Частина шоста статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»)

 

Визначення  статусу територій

Враховуючи різний ступінь бойових дій та  характер тимчасової окупації території України Постановою Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2022 року № 1364 визначено механізм  формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

Зазначений перелік затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України за погодженням з Міністерством оборони України на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відтак, Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій  України затвердило відповідний перелік (Наказ №309 від 22 грудня 2022 року).

Згідно переліку території поділяються на:

• території, окуповані російською федерацією;
• території, на яких ведуться (велися) бойові дії (поділяються на території можливих бойових дій та території активних бойових дій).

До переліку включено перелік територій, на яких велися бойові дії, які  були тимчасово окуповані з 24 лютого 2022 року і на яких  бойові дії або тимчасова окупація завершилися (з вказанням дати закінчення тимчасової окупації). Сюди увійшли територіальні громади Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Запорізької, Київської, Луганської, Миколаївської, Одеської, Сумської, Харківської, Чернігівської областей і міста Києва.

 

 

Компетенція органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Систематизація витягів із законів України

 

ЗАКОНОДАВСТВО МС (витяги, станом на 01.01.2023) 

  

Загальні засади

1. Конституція України
2. Закон України «Про місцеве самоврядування»
3. Закон України «Про статус депутатів місцевих рад»

Засади публічної діяльності та відкритості інформації

1. Закон України «Про державну таємницю»
2. Закон України «Про звернення громадян»
3. Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації»
4. Закон України «Про доступ до публічної інформації»
5. Закон України «Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг»
6. Закон України » Про публічні електронні реєстри»

Компетенція у сфері надання адміністративних послуг

1. Закон України «Про адміністративні послуги»
2. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань»
3. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»
4. Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»

Взаємовідносини органів місцевого самоврядування між собою та з органами державної виконавчої влади

1. Закон України «Про місцеві державні адміністрації»
2. Закон України «Про асоціації органів місцевого самоврядування»
3. Закон України «Про співробітництво територіальних громад»
4. Закон України «Про засади державної регіональної політики»
5. Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад»

Компетенція у сфері бюджету та фінансів

1. Бюджетний кодекс України
2. Податковий кодекс України
3. Закон України «Про платіжні послуги»

Компетенція у сфері економіки та господарської діяльності

1. Господарський кодекс України
2. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»
3. Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»
4. Закон України «Про захист економічної конкуренції»
5. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»
6. Закон України «Про інноваційну діяльність»
7. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»
8. Закон України «Про теплопостачання»
9. Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні»
10. Закон України «Про публічні закупівлі»
11. Закон України «Про концесію»
12. Закон України «Про оренду державного та комунального майна»

Компетенція у сфері транспорту

1. Закон України «Про транспорт»
2. Закон України «Про автомобільний транспорт»

Компетенція у сфері цивільних відносин

1. Цивільний кодекс України
2. Закон України «Про нотаріат»

Компетенція у сфері земельних відносин

1. Земельний кодекс України
2. Закон України «Про землеустрій»
3. Закон України «Про охорону земель»
4. Закон України «Про фермерське господарство»
5. Закон України «Про Державний земельний кадастр»

Компетенція у сфері містобудування, житлово-комунального господарства та благоустрою

1. Закон України «Про основи містобудування»
2. Закон України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності»
3. Закон України «Про відходи»
4. Закон України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку»
5. Закон України «Про благоустрій населених пунктів»
6. Закон України «Про автомобільні дороги»
7. Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності»
8. Закон України «Про житлово-комунальні послуги»

Компетенція у сфері екології та цивільного захисту

1. Кодекс  цивільного  захисту  України
2. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»
3. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»
4. Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»
5. Закон України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення»
6. Закон України «Про оцінку впливу на довкілля»

Компетенція у сфері оборони

1. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»
2. Закон України «Про основи національного спротиву»

Компетенція у сфері освіти

1. Закон України «Про освіту»
2. Закон України «Про професійно-технічну освіту»
3. Закон України «Про повну загальну середню освіту»
4. Закон України «Про позашкільну освіту»
5. Закон України «Про дошкільну освіту»
6. Закон України «Про вищу освіту»

Компетенція у соціальній сфері

1. Закон України «Про охорону праці»
2. Закон України «Про житловий фонд соціального призначення»
3. Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»
4. Закон України «Про соціальні послуги»

Компетенція у сфері охорони здоров’я

1. Закон України «Про екстрену медичну допомогу»
2. Закон України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості»

Компетенція у сфері культури

1. Закон України «Про охорону культурної спадщини»
2. Закон України «Про культуру»

Компетенція в адміністративно-процесуальних відносинах

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення
2. Кодекс адміністративного судочинства України

Компетенція у сфері географічної інформації

1. Закон України «Про географічні назви»
2. Закон України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних»

 

ЗАКОНОДАВСТВО МС (витяги, станом на 01.01.2023)