Глоссарій

Глосарій із законопроектування

 

 

Терміни і поняття.

 

АБОЛІЦІЯ

 (лат. аbolitio – скасування) – скасування закону або іншого нормативно-правового акта. 

АБРОГАЦІЯ

(лат. аbrogatio – скасування) – відміна, скасування, анулювання застарілого і прийняття нового закону. Термін запозичений з римського права. Похідними від нього є терміни дерогація (часткова відміна старого закону), оброгація (внесення необхідних змін до старого закону) і суброгація (доповнення до старого закону). Потреба в аброгації того чи іншого закону пов’язана з його практичною неспроможністю, невідповідністю потребам часу, вимогам соціально-політичного розвитку суспільства, держави.

АБСТРАКТНИЙ ПРИЙОМ ФОРМУЛЮВАННЯ НОРМ ПРАВА У ЗАКОНАХ

зміст норми права розкривається через загальні, а не індивідуалізовані поняття, використовується узагальнююче формулювання, тобто родові ознаки.
 

АВТЕНТИЧНИЙ ТЕКСТ МІЖНАРОДНОГО ДОГОВОРУ

текст, зафіксований уповноваженими сторонами після завершення переговорів як остаточно узгоджений і такий, що не підлягає змінам. Міжнародне право передбачає особливу стадію укладання міжнародних договорів – установлення автентичності тексту міжнародного договору (ст. 10 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (1969). Встановлення автентичності здійснюється шляхом підписання, підписанняad referendum або парафування представниками держав тексту міжнародного договору. Учасники договору можуть укладати договір з одним автентичним текстом, з автентичними текстами мовами сторін або мовами, які вони вважають за доцільні.

АДАПТАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ДО ЗАКОНОДАВСТВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

поетапне прийняття та впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахуванням законодавства Європейського Союзу.

АКТ ЗАКОНОДАВЧИЙ

правовий акт, що приймається органом законодавчої влади чи шляхом референдуму. Законодавчі акти приймаються парламентами у формі законів. У деяких країнах силу законодавчих актів мають також укази глави держави і декрети уряду, якщо такі повноваження визначені конституцією чи делеговані їм законодавчим органом для оперативного врегулювання суспільно-економічних відносин, які ще не мають законодавчої бази.

АКТ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ

правовий акт, який приймається уповноваженим органом держави, органом місцевого самоврядування, безпосередньо народом і встановлює, змінює, конкретизує чи припиняє певну норму права. Нормативно-правові акти знаходяться між собою в ієрархічній підпорядкованості, яка і визначає їх юридичну силу. До нормативно-правових актів належать закони і підзаконні акти (нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, рішення органів місцевого самоврядування тощо). Нормативно-правовий акт відображає волю упов­новаженого суб’єкта права, є обов’язковим до виконання, яке забезпечується державою, у т. ч. примусовими засобами, має письмову форму закріплен­ня. Виокремлюються специфічні правові акти, які набувають нормативно-правового значення (напр., рішення Конституційного Суду України). 

АКТ ПІДЗАКОННИЙ

нормативно-правовий акт, який приймаєть­ся компетентними органами на основі законів, відповідно до законів та на їх виконання. Підзаконні акти повин­ні відповідати Конституції України та законам України. До підзаконних актів належать укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Kабінету Mіністрів України, нормативно-правові акти міністерств і відомств, розпорядження місцевих державних адміністрацій, рішення органів місцевого самоврядування тощо. 

АНАЛОГІЯ ЗАКОНУ

вирішення конкретної юридичної спра­ви на основі норми права, розрахованої не на даний, а на подібний випадок.

АНАЛОГІЯ ПРАВА

вирішення конкретної юридичної справи на основі загальних принципів права (верховенства права, справедливості, демократизму, рівності перед законом та судом тощо). При застосуванні аналогії права суттєва увага приділяється прин­ципам права, які закріплені в Конституції України.

АПАРАТ ДЕРЖАВИ

юридично оформлена система всіх державних органів, що здійснюють безпосередню практичну роботу з управління суспільством, виконання завдань і функцій держави.

АРТИКУЛ

(заст.) стаття закону. 

БАГАТОСТОРОННІЙ МІЖНАРОДНИЙ ДОГОВІР

договір, в якому беруть участь принаймні три учасники — суб’єкти міжнародного права. Багатосторонні міжнародні договори бувають з обмеженим числом учасників або ж мають універсальний ха­рактер.

БЕЗПОСЕРЕДНЯ ДІЯ КОНСТИТУЦІЇ

одна з властивостей конституції, яка означає, що норми конституції є нормами прямої дії (ст. 8 Конституції України). Вони можуть застосовуватись усіма суб’єктами конституційного права безпосередньо, тобто поза залежності від наявності або відсутності будь-яких уточнюючих цю норму законодавчих або підзаконних актів. Зокрема, суди можуть посилатися на норми конституції для обґрунтування винесених рішень. Конституція гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

БЛАНКЕТНИЙ ПРИЙОМ ФОРМУЛЮВАННЯ НОРМ ПРАВА У ЗАКОНАХ

різновид відсильного прийому: у статті закону міститься посилання не на конкретні нормативні положення цього закону, а на інший закон

БЮДЖЕТНИЙ ЗАКОН

закон, який встановлює бюджет на конкретний період, строки та порядок його дії, основні призначення по бюджетних ресурсах та асигнуваннях.

ВЕРХОВЕНСТВО ЗАКОНУ

принцип, згідно з яким закон має вищу юридичну силу стосовно всіх інших нормативно-правових актів. Усі інші нормативно-правові акти, а також ненормативні правові акти мають відповідати законові як першоджерелу, не можуть йому суперечити. Підвалиною принципу верховенства закону в Україні є вимога верховенства Конституції держави як Основного Закону. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України). В свою чергу Конституція і закони відповідають принципу верховенства права, який є провідним. 

ВИДИ ЗАКОНІВ

1. За юридичною силою, значенням і місцем в системі законодавства закони поділяються на конституційні (основні), звичайні  та надзвичайні.До конституційних законів належать: Конституція; закони, якими вносяться зміни до тексту Конституції або припиняється чинність окремих її положень; закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією;  у країнах романської системи права (Німеччині, Франції, Іспанії, Румунії тощо) — органічні закони.Звичайні закони, які поділяються на: первинні закони; закони про внесення змін до інших законів;  забезпечуючі закони.Надзвичайні закони приймаються в необхідних випадках, передбачених Конституцією.Для країн з федеративним устроєм за ознакою юридичної сили та місця в системі законодавства закони поділяються на такі види: конституція, федеральні конституційні закони, федеральні закони та закони суб’єктів федерації.2. За обсягом регулювання суспільних відносин та обсягом дії на суб’єктівзвичайні закони поділяються на загальні (до яких належать кодифіковані закони – кодекси, основи законодавства, інші) та спеціальні закони. 3. За предметом регулювання, галузевою приналежністю закони поділяються на: конституційні;  адміністративні;  цивільні;  кримінальні; процесуальні; інші галузеві закони; міжгалузеві (комплексні).4. За регулюванням сфер суспільного життя закони можуть поділятися на:закони в галузі регулювання економіки;  закони в галузі регулювання соціальної сфери; закони в галузі регулювання політики;  закони в галузі регулювання військової сфери; інші.5. За суб’єктами прийняття закони поділяються на: такі, що прийняті органом державної влади (вищим законодавчим органом держави — парламентом;  в Україні — закони колишнього СРСР, які регулюють відносини, що не регламентуються законами України і не суперечать Конституції України і законам України; у федеративних країнах – прийняті законодавчими органами суб’єктів федерацій; у монархічних формах правління – прийняті монархом (королем, імператором тощо), мають форму указу) і такі, що прийняті народом в результаті референдуму(плебісциту).6. За строком дії закони поділяються на постійні та тимчасові (надзвичайніяк різновид тимчасових, які ухвалюються у певних передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану).7. За сферою дії закони поділяються на: такі, що діють на всій території держави; такі, що діють на певній частині території держави (вільні економічні зони, технопарки тощо; для федеративних держав – устави, закони, що діють на території суб’єктів федерації (краю, області, автономної області, автономного округу тощо).8. За колом осіб закони поділяються на такі, що розповсюджуються на:громадян держави; іноземних громадян; осіб без громадянства.9. За структурною формою закони поділяються на: закон як окремий письмовий акт; кодекс; основи законодавства; звід законів; зібрання законодавства; інші.
Окремими видами законів є: бюджетний закон; закони, які є формою надання Україною згоди на обов’язковість для неї міжнародних договорів –закони про ратифікацію міжнародних договорів, закони про приєднання до міжнародних договорів, закони про прийняття міжнародних договорів, невід’ємною частиною яких є текст міжнародного договору; закони про припинення та зупинення дії міжнародних договорів.Різновидом законодавчого акта є модельний закон, який по суті не володіє всіма ознаками закону як форми права, а є лише типовим зразком правового вирішення певного питання, який приймається законодавчим інститутом об’єднання (держав, автономно-територіальних одиниць тощо) для нормативної орієнтації і використання у процесі творення законів його учасниками. У теорії та практиці виокремлюється також поняття експериментального закону, який є частиною експериментального законодавства, тобто законодавства, яке діє протягом обмеженого періоду часу в цілях визначення прийнятності того чи іншого законодавчого заходу для досягнення поставлених завдань.
Вищенаведені види законів мають відповідати характеристиці правового закону (владно-регулятивного акта, який не лише скріплюється та санкціонується державою або іншими соціальними інститутами, а й відповідає (змістовно, формально і процедурно) принципам суспільної правосвідомості, існуючим конституційно-правовим нормам і в силу цього володіє усією повнотою дії в межах даної правової системи). 

ВІДСИЛЬНИЙ ПРИЙОМ ФОРМУЛЮВАННЯ НОРМ ПРАВА У ЗАКОНАХ

окремі елементи норми – або диспозиція, або гіпотеза, або санкція – викладені в інших конкретних статтях цього закону і на них зроблене посилання

ГАЛУЗЬ ЗАКОНОДАВСТВА

внутрішньо узгоджена сукупність законів, що об’єднуються на підставі предмета правового регулювання. Галузь законодавства відповідає галузі права та регулює однорідні і порівняно самостійні групи суспільних відносин. Галузі законодавства поділяються на фундаментальні (профільні) — конституційне, цивільне, кримінальне, адміністративне законодавство та відповідне процесуальне законодавство; основні (трудове, земельне, гірниче, водне, лісове законодавство тощо) та комплексні (господарське, аграрне, екологічне законодавство тощо).

ГАЛУЗЬ ПРАВА

сукупність правових норм (приписів) та інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета й методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулювання.Галузі права в основному збігаються з галузями законодавства.

ГАРАНТІЇ КОНСТИТУЦІЙНОСТІ ЗАКОНІВ

конституційність законів, тобто відповідність їх Конституції України, забезпечується Верховною Радою України, Президентом України, Конституційним Судом України. Верховна Рада України приймає закони та припиняє їх чинність на основі і відповідно до Конституції України, з дотриманням порядку їх прийняття, визначеного Конституцією України. Президент України забезпечує конституційність законів при їх підписанні шляхом реалізації права вето. Конституційний Суд України забезпечує конституційність законів ухваленням рішень щодо визнання закону неконституційним повністю чи в окремій частині відповідно до статті 152 Конституції України, а також наданням висновків щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України. 

ГІПОТЕЗА

елемент правової норми, що вказує на такі життєві обставини, при наявності або відсутності яких норма права вводиться в дію.Гіпотеза є необхідним елементом структури норми, який обумовлює обов’язковість диспозиції.Проста гіпотеза — гіпотеза, де вказана одна обставина, з наявністю або відсутністю якої пов’язується дія правових норм.Складна гіпотеза — гіпотеза, де вказані одночасно дві або три обставини, з наявністю або відсутністю яких пов’язана дія норми.Альтернативна гіпотеза — ставить дію норм в залежність від однієї або декількох перелічених в законі обставин.

ГЛАВА ЗАКОНУ

структурна одиниця, яка об’єднує статті закону.Глави у складі розділів законів містять норми, які врегульовують той чи інший конкретний аспект суспільних відносин, яким присвячені розділи (якщо поділ на розділи використовується). Глави позначаються арабськими цифрами та мають назву, яка розміщується в центрі рядка великими літерами 

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

сукупність усіх громадян, їх вільних об’єднань та асоціацій, пов’язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості, політичної культури, які перебувають за межами регулювання держави, але охороняються та гарантуються нею;

ДАВНІСТЬ

встановлений законом строк, закінчення якого тягне за собою юридичні наслідки. Розрізняють давність набувальну , позовну, давність притягнення до кримінальної відповідальності, давність виконання обвинувального вироку

ДЕКРЕТ (франц. décret, від лат. decretum – рішення, постанова, указ)

постанова центрального органу виконавчої влади деяких держав, що має силу закону  

ДЕЛЕГОВАНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

сукупність нормативно-правових актів, які приймаються виконавчою владою за уповноваженням парламенту і мають силу закону.

ДЕМОКРАТІЯ

політична організація влади народу, за якої забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державними та суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб’єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів.

ДЕФІНІЦІЯ

стисле визначення будь-якого поняття, яке відображає найістотніші ознаки предмета чи явища.Процес мовного (вербального, словесного) оформлення судження у формі синтаксичної одиниці речення називається дефініюванням.Будь-яка дефініція складається з таких частин: поняття, яке визначається; предикат — те, що говориться про визначуване; родова ознака — спільна якість, притаманна однорідним предметам або явищам; видові ознаки — якісні відмінності певного поняття від інших.

ДЖЕРЕЛА (ФОРМИ) ПРАВА

форми об’єктивізації правових норм, які слугують ознаками їх обов’язковості в певному суспільстві і в певний час.До джерел права відносять:правовий звичай, правовий прецедент (судовий або адміністративний), закон або інший нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, міжнародно-правові акти, правову доктрину, юридичну науку, правосвідомість, загальні принципи права, релігійні канонічні тексти

ДИРЕКТИВНІСТЬ ТЕКСТУ ЗАКОНУ

викладення його у зобов’язуючих, вольових, владних формулюваннях. Суб’єкти права зобов’язані свою поведінку підпорядковувати нормативним приписам. У директивності тексту закону втілюється також його офіційність, суверенна воля держави.  

ДИСПОЗИЦІЯ

елемент правової норми, який вказує на правило поведінки, якого мають додержуватись учасники правовідносин.Це серцевина правової норми, модель правомірної поведінки. Диспозиція діє, показує свої регулюючи здібності лише у сполученні з гіпотезою і санкцією.

Проста диспозиція вказує на варіант конкретної поведінки, але не розкриває його.

Складна диспозиція (дескриптивна) вказує та перелічує всі сутнісні ознаки поведінки.

Альтернативна диспозиція вказує декілька варіантів поведінки, яким можна слідувати.

ДІЯ ЗАКОНУ

обов’язковість виконання закону протягом певного часу, на певній території та по відношенню до конкретного кола суб’єктів праваЧасова, або темпоральна дія закону починається з моменту набрання законом чинності. Цей момент може бути спеціально зазначеним у законі. Якщо ж такої вказівки у тексті закону немає, то строк набрання законом чинності визначається у порядку, передбаченому законодавством.В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі законів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). Залежно від напряму дії закону в часі розрізня­ютьпряму, зворотну і переживаючу дію.Просторова (територіальна) дія закону передбачає можливість його застосування на певній території. Закони є чинними на всій території, на яку поширюється суверенітет держави.Дія закону за колом суб’єктів означає, що він застосовується до заздалегідь не визначеного чи до визначеного кола суб’єктів права. За загальним принципом, чинність закону поширю­ється на всіх фізичних та юридичних осіб, що перебува­ють на території держави.Із загального правила дії закону у просторі та за колом суб’єктів виключення становить так званий принцип екстериторіальності, за яким чинність законів може поширюватись на громадян та юридичних осіб, які знаходяться або розташовані поза межами держави приналежності. 

ДОДАТКИ ДО ЗАКОНІВ

пояснюють, доповнюють окремі положення закону, або закон в цілому. Застосовуються у випадках, коли немає можливості включити деякі матеріали до тексту закону без порушення послідовності його викладу. У додатках можуть міститися: різного роду переліки, таблиці, графіки, тарифи, карти, зразки бланків, документів, схем тощо. Додаток до закону повинен мати посилання на цей закон, його дату і номер. У разі наявності кількох додатків на них зазначаються порядкові номери (арабськими цифрами).Додатки до законів (якщо вони є) є невід’ємною їх частиною. 

ЕКСПЕРТИЗА ПРОЕКТУ ЗАКОНУ

науково-практичний, системний, всебічний узагальнений аналіз проекту закону. Цей аналіз здійснюється на підґрунті цілісності інформації щодо досліджуваного об`єкта. Завданням експертизи є: об’єктивний всебічний розгляд проекту; перевірка відповідності проекту вимогам і нормам чинних законів, правилам законодавчої техніки; оцінка відповідності проекту сучасному рівню наукових знань, соціальній і економічній доцільності; аналіз рівня використання наукових досліджень, світового досвіду; прогнозування соціально-економічних, правових та інших наслідків реалізації закону; підготовка обґрунтованих експертних висновків. 

ЕКСПЕРТИЗА ПРАВОВА ПРОЕКТУ ЗАКОНУ

об’єктивне і повне дослідження поданого на розгляд експертів законопроекту відповідно до предмета експертизи виходячи із загальносуспільних та загальнодержавних інтересів, засад побудови правової системи; відповідності конституційному обов’язку держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини. 

ЕКСПЕРТИЗА НАУКОВА ПРАВОВА ПРОЕКТУ ЗАКОНУ

вид експертизи, завданням якої є:визначення ступеня відповідності правових приписів об`єктивним і суб`єктивним закономірностям, які притаманні сус­­­пільним відносинам, що становлять предмет регулювання даного проекту;врахування попередньої та поточної практики нормативного регулювання даної або аналогічної сфери суспільних відносин в Україні та за кордоном;максимальне залучення та використання в експертному дослідженні наявної наукової інформації, статистичних та інших даних, докладне обґрунтування положень, що наводяться;прогнозна оцінка можливих наслідків реалізації положень проекту, ступеня та характеру їх можливого впливу на соціально-економічні відносини, що становлять предмет правового регулювання;проведення в разі необхідності спеціальних досліджень з найбільш складних питань, або відносно яких відсутня відповідна науково підтверджена інформація.  

ЕКСПЕРТИЗА СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА

особлива форма дослідження ролі людини у правовому прогресі, специфічний засіб раціоналізації правотворчості та правозастосування, пов’язаний з оцінкою соціальних якостей правових актів, їх ефективності, сприяння суспільному прогресу.

ЕКСПЕРТИЗА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА ПРОЕКТУ ЗАКОНУ

оцінка, на основі підготовленого фінансово-економічного обґрунтування (розрахунку необхідних асигнувань на реалізацію закону із зазначенням конкретних витрат і джерел їх покриття), достатності фінансово-економічних розрахунків реалізації закону, їх повнота, реалістичність, із зазначенням джерел та обсягів фінансування виконання закону.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАКОНОДАВСТВА

це ступінь співвідношення між результатом, досягнутим в процесі реалізації законодавства, і тими задекларованими цілями, задля яких воно було прийняте.

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ПРАВА

1) об’єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги, які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонійного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів;2) керівні ідеї, які характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві, вихідні начала правової системи (принципи поваги до прав людини, свободи, гуманізму, справедливості, рівності, законності, демократизму, єдності юридичних прав і обов’язків, загальної обов’язковості норм права, взаємної відповідальності держави ті особи, інші), на які посилаються юристи за відсутності нормативно-правового акта, прецеденту, звичаю чи нормативно-правового договору. 

ЗАКОН

нормативно-правовий акт вищої юридичної сили в системі нормативно-правових актів країни, який регулює найважливіші суспільні відносини, приймається органом законодавчої влади або безпосередньо населенням держави в порядку референдуму. Вища юридична сила закону забезпечує його верховенство, під­тримує ієрархічність та єдність системи нормативно-правових актів. Закон повинен відповідати конституції. Згідно з Конституцією України (ст. 8) закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй. Так само Конституцією України визначаються коло, рівень і межі виключного законодавчого ре­гулювання суспільних відносин. Одні з них регу­люються законом у повному обсязі; щодо інших у законодавчому порядку встановлено лише основні засади, а решта відносин регламентується підзаконними нормативно-правовими актами.Закон має загальний характер і не враховує особливостей життєвих випадків у регульованій ним сфері суспільних відносин. Усі інші акти приймаються з метою конкретизації та деталізації законоположень.Як різновид нормативно-правових актів закон встановлює загальнообов’язкові правила поведінки, має належну форму, породжує юридичні наслідки та гарантується державою.Закон є стабільним нормативно-правовим актом. У разі необхідності він змінюється чи скасовується чітко визначеним колом органів та у певному порядку.Закон є нормативно-правовим актом, що приймається в особливому процесуальному порядку, який називається законодавчим процесом. В Україні він визначається Конституцією, Регламентом Верховної Ради України та окремими законами і складається з ряду послідовних стадій.Закон охороняється і гарантується державою, яка забезпечує необхідні умови для його виконання і застосовує заходи примусового характеру до суб’єктів, які не виконують або порушують вимоги закону.

ЗАКОН І МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ

чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України). Норми таких міжнародних договорів діють у порядку, встановленому законами України.Висновки про відповідність чинних міжнародних договорів України Конституції України за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає Конституційний Суд України в порядку, передбаченому Конституцією та законами України. Закон, який суперечить чинному міжнародному договору, підлягає обов’язковому приведенню у відповідність з нормами міжнародного договору. 

ЗАКОН І ПІДЗАКОННІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ

закон має вищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також нормативно-правові акти органів Автономної Республіки Крим та їх посадових осіб є підзаконними, приймаються на основі і на виконання Конституції та законів України і не можуть суперечити їм. 

ЗАКОН ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ

є частиною експериментального законодавства, тобто законодавства, яке діє протягом обмеженого періоду часу в цілях визначення прийнятності того чи іншого законодавчого заходу для досягнення поставлених завдань. Особливості: його дія має бути обмежена у часі; у нього має бути чітке призначення; має вказувати на цілі запланованої законодавчої дії та критерії, необхідні для оцінки відповідності тимчасово застосовуваних інструментів; має визначати, які данні повинні бути зібрані, відповідальність за збір необхідних даних, оцінку результатів, відповідальних за експеримент та за його результати тощо.

ЗАКОН ЗАБЕЗПЕЧУЮЧИЙ

закон, яким вводяться в дію окремі закони (у практиці вітчизняної законотворчості сьогодні така форма не застосовується), ратифікуються міжнародні договори, поза яких вони не можуть існувати.

ЗАКОН ЗАГАЛЬНИЙ

закон, що регламентує певну сферу суспільних відносин і має загальнообов’язковий характер (незалежно від статусу суб’єктів).

ЗАКОН ЗВИЧАЙНИЙ

закон, що приймається Верховною Радою України у порядку загальної законодавчої процедури з усіх питань законодавчого регулювання, за винятком тих, які регулюються безпосередньо Конституцією України.Звичайні закони приймаються на основі та на виконання конституційних законів, регулюють інші важливі суспільні відносини і становлять поточне законодавство. Це значна за кількістю група законів 

ЗАКОН КОНСТИТУЦІЙНИЙ

різновид закону як акта вищої юридичної сили, що приймається органами законодавчої влади чи референдумом в особливому порядку. Конституційні закони визначають основи суспільного і державного ладу, є юридичною базою для поточного законодавства. Вони: мають вищу юридичну силу в системі нормативно-правових актів; юридично закріплюють співвідношення політичних сил у суспільстві та баланс їх інтересів; забезпечують внутрішню єдність норм національного законодавства, роблять ефективною взаємодію національної та міжнародної правових систем; визначають вичерпне коло відносин, що ними регулюються; характеризуються особливою процедурою прийняття та охорони з боку держави.До конституційних законів належать:- Конституція ;- закони, якими вносяться зміни до тексту Конституції або припиняється чинність окремих її положень; — закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією; — органічні закони — у країнах романської системи права (Німеччині, Франції, Іспанії, Румунії тощо) – закони особливого значення, прийняття яких передбачено конституцією для розвитку її положень (на основі її бланкетних норм) і в порядку, який відрізняється від порядку прийняття як конституції, так  і інших законів.  

ЗАКОН МОДЕЛЬНИЙ

типовий зразок правового вирішення певного питання, який приймається законодавчим інститутом об’єднання (держав, автономно-територіальних одиниць тощо) для нормативної орієнтації і використання у процесі творення законів його учасниками. У випадку прийняття модельних законів органами міждержавного об’єднання, вони вважаються видом міжнародних актів. Так, прийняття рекомендаційних законодавчих актів передбачено Регламентом Міжпарламентсь­кої Асамблеї (МПА) СНД на її пленарному засіданні. У державах з федеративним устроєм модельні закони належать до внутрішнього законодавства країни.Модельні закони можуть бути повнотекстовими, або регулювати загальні (узгоджені) принципи, або рег­ламентувати конкретний об’єкт у рамках галузі права. 

ЗАКОН НАДЗВИЧАЙНИЙ

надзвичайні (як різновид тимчасових) закони ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної безпеки, оголошення війни тощо), можуть припиняти дію інших законів.

ЗАКОН ОРГАНІЧНИЙ

у країнах романської системи права (Німеччині, Франції, Іспанії, Румунії тощо) — органічні закони – закони особливого значення, прийняття яких передбачено конституцією для розвитку її положень (на основі її бланкетних норм) і в порядку, який відрізняється від порядку прийняття як конституції, так  і інших законів. Органічні закони – це органічне продовження Основного закону (Конституції). Доцільність їх існування в системі права визначається простішою, порівняно з Конституцією, процедурою прийняття, виокремленням та детальною регламентацією деяких інститутів державного права, що дозволяє більш ефективно регулювати певні правовідносини, а також скороченням об’єму Основного закону, оскільки у ньому закріплюються лише основні положення, які потім конкретизуються органічними законами. Як правило, конституції передбачають прийняття органічних законів з питань виборчої системи, режиму надзвичайного стану, статусу вищих виконавчих та судових органів держави тощо. В Росії, Таджикистані, Литві, Казахстані органічні закони мають назву конституційних, в Бразилії – додаткових, в Естонії, Угорщині, Азербайджані – не мають спеціального позначення. В системі права держави ці закони мають більшу юридичну силу, ніж звичайні закони, і меншу, ніж Основний закон (Конституція). 

ЗАКОН ОСНОВНИЙ

термін, що застосо­вується для позначення конституції як закону найвищої юридичної сили. В цьому значенні терміни “основний закон” і “конституція” є синонімами. 

ЗАКОН ПЕРВИННИЙ

закон, який вперше врегульовує певну сферу правових відносин

ЗАКОН-РАМКА (рамковий закон)

у ряді зарубіжних країн особлива форма законодавчих актів, які приймаються парламентом. Він встановлює лише загальні принципи регулювання певної сфери. Після цього приймаються відповідні акти регламентарної влади. В англосаксонських країнах закон-рамка називається скелетним законом. 

ЗАКОН СПЕЦІАЛЬНИЙ

спеціальні закони регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на окремі категорії населення (наприклад, закони про освіту, про міліцію та ін.)

ЗАКОН УКРАЇНИ

державний нормативно-правовий акт України вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом визначення юридичного статусу і встановлення загальнообов’язкових правил поведінки суб’єктів цих відносин та юридичної відповідальності за порушення цих правил 

ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ”(2006)

закон регулює відносини, що виникають у зв’язку з обов’язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.Прийнятий 23 лютого 2006 р. № 3477-IV

ЗАКОН УКРАЇНИ „ПРО РЕГЛАМЕНТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ”(2010)

Один із найважливіших актів, що регулюють роботу Верховної. Документ, більшою мірою, призначений для внутрішнього застосування всередині парламенту.Регламент встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань,  формування  державних  органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших  питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради.Призначенням Регламенту є розкриття, деталізація положень Конституції України щодо статусу та функціонування Верховної Ради, встановлення такого порядку діяльності парламенту, за якого повністю будуть реалізовані конституційно встановлені повноваження цього органу.Прийнятий 10 лютого 2010 р. № 1861-VI 

ЗАКОНИ ВОЄННОГО ЧАСУ

нормативно-правові акти, дія яких обмежена воєнним часом. Вони можуть бути прийняті законодавчим органом як до, так і після вступу (фактичного і юридичного) держави у війну, але застосовуються тільки в період стану війни. Закони воєнного часу поширюються на всю територію держави, що знаходиться у стані війни, або на окремі її місцевості. Вони мають на меті забезпечити суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність держави в разі воєнного нападу (агресії) ззовні.Закони воєнного часу припиняють свою дію за умови ска­сування Президентом воєнного стану або припинення стану війни після укладення миру з воюючою стороною. 

ЗАКОННА ВИМОГА

передбачена зако­ном вимога вчинити певні дії або утриматися від вчинення певних дій. Законна вимога характеризується: наявністю чітко сформульованої вимоги; визначеністю суб’єктів, на яких вона поширюється; юридичною за­гальнообов’язковістю та імперативністю; на­явністю засобів забезпечення і гарантування; визначеністю меж дії та впливу на суб’єктів; нормативністю, тобто закріпленістю вимоги нормами забороняючого чи зобов’язуючого характеру; можливістю виконання добро­вільно чи за допомогою державного примусу. Прикладом законної вимоги є варіанти необхідної поведінки, що містяться в статтях Конституції України, які закріплюють обов’язки громадян. 

ЗАКОННІСТЬ

правовий режим у державі, за яко­го діяльність державних органів, юридичних і фізичних осіб здійснюється на правових началах, відповідно до вимог закону. Законність — комплексне політико-правове явище, що відображає правовий характер організації суспільного життя, органічний зв’язок права і вла­ди, права і держави. Законність постає у кількох вимірах: як принцип здійснення державою владних повноважень (вимога законодавчого закріплення компетенції владних структур, ухвалення рі­шень у межах компетенції та на підставі зако­ну, дотримання у діяльності державних структур конституційних прав і свобод людини); як принцип законотворчості; як прин­цип поведінки фізичних осіб у сфері права (реальна можливість здійснення суб’єктом права наданих йому прав за умови неухильного виконання покладених на нього обов’язків, конституційне закріплення правового статусу особи; можливість звернутися за судовим захистом власних прав та наявність ефективних за­собів юридичної відповідальності); як принцип побудови системи нормативно-правових актів (ієрархічність цієї системи, відповідність законів і підзаконних актів конституції держави); як ре­жим соціально-політичного життя (вимога точного і неухильного виконання законів та заснованих на них підзаконних актів усіма суб’єктами права), що визначає реальність писаного права та ступінь його реалізації.Змістом законності є вимоги: верховенства і загальності права, верховенства закону, рівності всіх перед законом, стабільності правопорядку, нормативної обґрунтованості правових рішень, охорони прав людини і громадянина, єдності розуміння і застосування права, нагляду, контролю за виконанням закону та невідворотності відповідальності, недопустимості протиставлення законності і доцільності.В Україні законність — конституційний принцип. Як проголошено в Основному Законі, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ст. 6); кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Кон­ституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68). 

ЗАКОНОДАВСТВО

сукупність, система законів, що діють в країні. Такий підхід базується на баченні ролі закону як акта, що стоїть на вершині позитивного права. Поняття “закону” слугує “нормоутворюючим для поняття “законодавство”. Закон має вищу юридичну силу, формує основні принципи суспільної поведінки, регламентує найважливіші питання у житті держави. Саме тому він не ставиться в один ряд з підзаконними актами, адже останні спрямовані на виконання закладених у законі положень. В Україні термін “законодавство” вживається у кількох значеннях:У вузькому значенні – це система законів України. Формується Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади і є головним засобом реалізації її функцій. Визначальним елементом цієї системи є Основний Закон України 1996 р. Всі інші закони приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8). Частиною законодавства є і чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 9 Конституції України). За Законом України «Про міжнародні договори України» (2004), чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства;у широкому значенні — це система законів та інших нормативно-правових актів, що приймаються Верховною Радою України та вищими органами виконавчої влади, — постанови Верховної Ради, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України. Ці акти розвивають, конкретизують відповідні закони і за діючою в Україні докт­риною не повинні їм суперечити. Крім того, вказані акти, як і закони, приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй (ст. 8). Частиною законодавства у цьому розумінні є і чинні міжнародні догово­ри, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Поняття “законодавство” у широкому значенні використовують при систематизації та в деяких інших випадках. Саме так витлумачив термін “законодавство” Конституційний Суд України своїм Рішенням у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміна «законодавство») від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98;у найширшому значенні — це система законів і постанов Верховної Ради України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також нормативних актів міністерств і відомств, місцевих рад та місцевих державних адміністрацій. До законодавства у цьому розумінні належать також Конституція Автономної Республіки Крим, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. 

ЗАКОНОДАВЧА ЛІНГВІСТИКА

спеціальний підрозділ юридичної лінгвістики, який безпосередньо вивчає мову закону, її термінологічний апарат, граматичні та стилістичні особливості. Її увага сфокусована на виявленні закономірностей функціонування мовних одиниць у законодавчих текстах, пошук оптимальних засобів мовної репрезентації правових норм, встановлення правил використання мовних ресурсів у сфері законодавства і законотворення, і на основі цього — розроблення науково-обґрунтованих методичних рекомендацій щодо мовного оформлення законодавчих актів і законопроектів, практичних порад для вирішення складних випадків слово- і терміновживання, уникнення типових помилок, пропозицій щодо їх виправлення.

ЗАКОНОДАВЧА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ (франц. reglementation, від лат. regula – правило)

встановлення в актах законодавства положень, правил, норм поведінки, що регулюють важливе, пріоритетне для держави коло суспільних відносин 

ЗАКОНОДАВЧА СТИЛІСТИКА

спеціальний підрозділ законодавчої лінгвістики. Сукупність прийомів найбільш доцільного використання мовних засобів у законодавчому акті. Спирається на мовну основу (нормативні речення, усталені словосполучення, слова), логічну основу (правила і закони формальної логіки), графічні стандарти (надають локальності і структурованості тексту).Стиль є способом зовнішнього вираження правових приписів у проекті закону та концентрує у собі як використання юридичної термінології, інших засобів юридичної техніки (юридичних конструкцій), так і застосування вимог сучасної літературної мови та мови офіційних документів. Головним у додержанні стилістичних вимог є забезпечення сполучення, з одного боку, доступності та переконливості тексту закону, а з іншого – його точності, визначеності і високої юридичної культури.

ЗАКОНОДАВЧА ТЕХНІКА

система  засобів,  прийомів і правил створення, оформлення та систематизації законів

ЗАКОНОДАВЧА ФУНКЦІЯ (від лат. functio – виконання, звершення)

основний напрям діяльності Верховної Ради України – єдиного органу законодавчої влади в Україні, що являє собою вироблення, прийняття, зміну, скасування чи зупинення дії закону.

ЗАКОНОДАВЧИЙ АКТ

правовий акт, що приймається органом законодавчої влади чи шляхом референдуму. Законодавчі акти приймаються парламентами у формі законів. У деяких країнах силу законодавчих актів мають також укази глави держави і декрети уряду, якщо такі повноваження визначені конституцією чи делеговані їм законодавчим органом для оперативного врегулювання суспільно-економічних відносин, які ще не мають законодавчої бази

ЗАКОНОПРОЕКТ

документ, що його суб’єкт права законодавчої ініціативи вносить на розгляд парламенту як законодавчого органу. Внесені належним чином законопроекти реєструються у парламенті й розглядаються відповідно до встановленої процедури.Законопроекти можуть направлятися на експертизи, а також обговорюватися громадськістю, на конференціях, семінарах тощо. 

ЗАСОБИ ЗАКОНОДАВЧОЇ ТЕХНІКИ

інструментарій юридичного виразу волі законодавця та зовнішнього (словесно-документального) викладення тексту закону.До засобів юридичного виразу волі законодавця відносяться:нормативна побудова (викладення державної волі у формі норми-припису /гіпотеза-диспозиція; гіпотеза-санкція/);системна побудова (виклад нормативних приписів у вигляді логічних норм /гіпотеза-диспозиція-санкція/);юридичні конструкції;галузева типізація (виклад нормативних приписів зі включенням їх до певної галузі права, відповідно до типових рис галузевих правовідносин).Засоби словесно-документального викладу тексту закону, на відміну від засобів юридичного виразу його змісту, стосуються зовнішньої, документальної побудови цього тексту. До них належать реквізити,структурна побудова складеного за допомогою юридичної термінологіїтексту закону, а також законодавча стилістика.

ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВА

владна діяльність компетентних органів держави та посадових осіб з підготовки та прийняття індивідуальних рішень у юридичній справі на основі юридичних фактів та конкретних правових норм.

ЗВІД ЗАКОНІВ

універсальна форма систематизації законодавства, здійснювана з метою удосконалення правового регулювання суспільних відносин, забезпечення більшої стабільності й доступності законодавства, зміцнення законності і підвищення правової культури громадян. Звід законів є результатом систематизації чинного законодавства, коли шляхом створення нових нормативно-правових актів, що мають кодифікаційний характер, консолідації актів з однакових питань, вне­сення систематизованих доповнень у чинні нормативно-правові акти, що усувають прогалини в законодавстві, створюється новий нормативно-правовий акт у вигляді Зводу законів. Формування Зводу законів охоплює всі види систематизації законодавства: інкорпорацію, кодифікацію і консолідацію.Зміст Зводу законів повинен відповідати основним принципам конституції країни, необхідності розкриття, конкретизації та розвитку її положень в інших нормативно-правових актах. У Зводі законів нормативно-правові акти розміщуються за предметною ознакою, у хронологічній послідовності, з посиланням на час їх прийняття та офіційне видання, де їх було опубліковано. У випадку регулювання певного питання нор­мами, що містяться у різних нормативно-правових актах, при складанні Зводу законів застосовують прийом посилань і доповнень для вказівки на ті частини Зводу законів, до яких увійшли акти, що містять норми, які конкретизують або розвивають певну статтю даного закону. Залежно від змісту та обсягу матеріалу проводиться його поділ на розділи, глави та інші структурні елементи, яким даються назва і порядковий номер. Матеріал розміщується у порядку, що забезпечує послідовний розвиток теми, з першочерговим поданням основ та інших основоположних актів законодавства. До кожного розділу Зводу законів і до Зводу законів загалом додається хронологічний перелік поданих актів, алфавітно-предметний покажчик та інший довідковий матеріал, що забезпечує зручність користування.Приклади Зводу законів: Звід законів Юстиніана (Corpus juris civilis), Звід законів Російської імперії, Звід законів СРСР, Звід законів УРСР тощо. 

ЗВОРОТНА ДІЯ ЗАКОНУ

поширення дії закону на випадки, що мали місце до набрання ним чинності. Згідно з Конституцією України закони зворотної дії в часі не мають, тобто не поширюються на правовідносини, які виникли до їх видання (що є загальновизнаним принципом права). Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам, коли громадяни та юридичні особи повинні бути впевнені в тому, що їх існуюче правове положення не буде порушене законом. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.Виняток з цього правила складають закони, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність (ст. 58 Конституції України).Другим виключенням із загального правила про заборону зворотної дії є пряма вказівка про це в законі. 

ІДЕЯ НОВОГОЗАКОНУ

сукупність найзагальніших думок і суджень щодо предмета регулювання майбутнього закону, його цілей, можливих наслідків у випадку прийняття 

ІЄРАРХІЯ ЗАКОНІВ ТА ІНШИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

співвідношення законів та інших нормативно-правових актів у відповідності з їх юридичною силою, яке зумовлюється становищем органів влади, які приймають (видають) відповідні акти, в ієрархічній системі даних органів. Вищу юридичну силу мають закони. Інші нормативно-правові акти є підзаконними і покликані забезпечувати на основі законів конкретизоване нормативне комплексне регулювання суспільних відносин. Акт кожного “нижчого” державного органу повинен не тільки відповідати закону, а і відповідати актам всіх державних органів більш високого ступеню в державній ієрархії. 

ІНКОРПОРАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА

форма систематизації законодавства шляхом об’єднання законів та інших нормативно-правових актів у збірники чи зібрання, розташування їх у певному порядку без зміни змістуВиди інкорпорації:— офіційна (проводиться компетентними органами) та поділяється нахронологічну (здійснюється за часом опублікування і набрання чинності актами) та систематичну (здійснюється за предметною ознакою, тобто за галузями права, інститутами, сферами державної діяльності);- неофіційна (зовнішнє опрацювання актів законодавства організаціями чи окремими громадянами без спеціальних повноважень правотворчих органів);- за обсягом: загальна (генеральна), галузева, міжгалузева, спеціальна (за окремими інститутами однієї галузі законодавства).

ІНСТИТУТ ПРАВА

упорядкована сукупність юридичних норм, що регулюють певний вид суспільних відносин, які належать до однієї галузі. 

КАЗУЇСТИЧНИЙ ПРИЙОМ ФОРМУЛЮВАННЯ НОРМ ПРАВА У ЗАКОНАХ

зміст норми розкривається через індивідуалізовані поняття, шляхом перерахування чи вказівки на індивідуальні ознаки, певні факти, випадки, дії, умови, при яких ця норма діє

КОДЕКС (лат. codex, первісно — навощена дощечка для письма, книга)

єдиний зведений, систематизований, юридично та логічно цілісний, внутрішньо узгоджений закон, який забезпечує повне, узагальнене та системне регулювання певної сфери суспільних відносин. Має ряд характерних рис:

  • регламентує найбільш важливі, принципові питання суспільного життя;
  • охоплює значну, достатньо широку сферу відносин;
  • визначає нормативні основи у межах галузі або підгалузі законодавства;
  • відрізняється властивим йому предметом (видом суспільних відносин) та методом (способом упорядкування) правового регулювання;
  • містить норми, що закріплюють принципи відповідної галузі (підгалузі) права та відображають її особливості;
  • являє собою зведений акт, узгоджену сукупність взаємопов’язаних приписів, має високий рівень упорядкування нормативного масиву;
  • є єдиним, внутрішньо структурованим документом, що включає в себе перевірені практикою чинні норми, а також нові правила, обумовлені динамікою соціальних відносин, потребами розвитку суспільства;
  • спрямований на створення більш усталених, стабільних норм, розрахованих на тривалий період їх дії;
  • породжує юридичні наслідки і займає провідне місце в ієрархії законів та інших нормативно-правових актів, зміцнює системність нормативно-правових актів, їх юридичну єдність і узгодженість;
  • “очолює” систему взаємопов’язаних нормативно-правових актів, що утворюють відповідну галузь, підгалузь або окремий інститут законодавства;
  • має визначені форму та структуру, що передбачає виклад норм у частинах (як правило, загальній та особливій), главах та статтях;
  • це своєрідний блок законодавства, який забезпечує чітку побудову системи нормативних приписів, а також зручність їх застосування.

Таким чином, на відміну від основ законодавства, кодекси здійснюють безпосереднє правове регулювання всього комплексу суспільних відносин, що належать до предмета правового регулювання відповідного нормативно-правового утворення, тому кодекси є ядром галузей та інститутів права. Особлива роль у правовому регулюванні та особлива форма кодексів обумовлені тим, що, крім безпосередніх нормативно-правових приписів, кодекс містить також загальні положення. Ці загальні положення, так само як і в основах законодавства, являють собою єдині для всього кодифікованого нормативного утворення (галузі, підгалузі, інституту, підінституту) принципи правового регулювання, легальні поняття і терміни, основи правового статусу найбільш важливих учасників суспільних відносин тощо. 

КОДИФІКАЦІЙНИЙ АКТ

нормативно-правовий акт, що приймається у результаті кодифіка­ції уповноваженими державними органами. Залежно від форми кодифікації кодифікаційний акт може бути загальним, галузевим й спеціальним. До кодифікаційних актів належать кодифіковані конституції, кодекси, основи законодавства  тощо.

КОДИФІКАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА

(пізньолат. codificatio, від лат. codex, первісно — стовбур; навощена дощечка для письма, книга і …fісаtіо, від fасіо — роблю) — форма систематизації законодавства, в процесі якої відбувається змістовна докорінна переробка діючих законів, розробка нових моделей регулювання і включення їх до нового кодифікованого акта. Цей процес можна розглядати як найвищий рівень систематизації правових норм.Види кодифікації (за обсягом):- загальна (припускає створення зведених кодифікаційних актів для основних галузей законодавства);- галузева (припускає об’єднання правових норм певної галузі права в суворо встановленому порядку);- міжгалузева / комплексна (припускає об’єднання правових норм не відповідно до галузей права, а за принципом регулювання значної сукупності суспільних відносин у сфері державної діяльності, галузі господарства або соціально-культурного будівництва);- спеціальна / внутрішньогалузева (припускає об’єднання правових норм конкретного інституту або підгалузі права певної галузі).

КОМЕНТАР (лат. commentarius — записна книжка, записки, замітки, тлумачення)

в юриспруденції – роз’яснення, неофіційне тлумачення змісту законів та інших нормативно-правових актів, міжнародних до­говорів тощо. Має важливе значення для пра­вильного розуміння права. Здійснюється зде­більшого правознавцями і кваліфікованими юристами-практиками.

КОНВЕНЦІЙНІ НОРМИ

норми, які містяться в конституційних угодах. Сукупність конвенційних норм іноді називають “конвенційною конституцією” 

КОНВЕНЦІЯ (лат. conventio — договір, уго­да)

вид міжнародних договорів. Встановлює взаємні права та обов’язки Сторін. Конвенції поділяються на багатосторонні й двосторонні, загальні й галузеві, глобальні й регіональні. Приймаються міжнародними організаціями, конференціями, нарадами тощо. Обов’язкові до виконання Сторонами — учасницями відповідних конвенцій. 

КОНСОЛІДАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА

спосіб систематизації законодавства, в результаті якого замість кількох чинних законодавчих актів без зміни їх нормативного змісту приймається новий акт.Консолідація:- використовується там, де відсутня можливість кодифікації;- є уніфікацією нормативно-правових актів;- усуває їх численність;- позбавляє їх надмірної роздробленості;- сприяє об’єднанню загальних положень поточної правотворчості в родинні групи;- є проміжною ланкою між поточною правотворчістю і кодифікацією.Результатом консолідації нормативного матеріалу є видання Зводу законів

КОНСТИТУЦІЙНА ПОПРАВКА

форма внесення змін до тексту конституції. Вперше цей термін з’явився у США. В Україні він законодавчо не закріплений; натомість Конституція України передбачає можливість внесення змін до її тексту (статті 154—159).Конституційна поправка має таку саму юридичну силу, як і основний текст конституції. 

КОНСТИТУЦІЙНІ НОРМИ

встановлені конституцією країни правові норми, які мають найвищу юридичну силу і становлять галузь конституційного права. Порівняно з нормами інших галузей права вони мають деякі особливості: якщо звичайні правові норми складаються з трьох частин: гіпотези, диспозиції і санкції, то для більшості конституційних норм характерна наявність лише диспозиції. Значна кількість правових норм являє собою норми-принципи, які реалізуються через інші конституційні норми або поточні закони 

КОНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ

закріплення певних положень у тексті конституції, надання їм конституційної сили 

КОНСТИТУЦІЯ (лат. constitutio — устрій, установлення, положення)

1) Конституція — є основним законом держави, що регламентує засади функціонування політичної системи суспільства, встановлює засади державного ладу, порядок формування, організації і діяльності ключових ланок державного механізму, визначає принципи територіальної організації держави, закріплює основи правового статусу фізичної особи, її взаємовідносин з державою. Норми Конституції є нормами прямої дії;2) нормативно виражений порядок організації і здійснення державного владарювання; 3) сукупність писаних правових актів (законів і судових прецедентів) та джерел звичаєвого характеру (конституційних звичаїв і конституційних угод), які регулюють сферу державно-політичних відносин владарювання; 4) основний закон, єдиний нормативний акт найвищої сили чи кілька таких актів, які регламентують засади функціонування політичної системи суспільства, встановлюють засади державного ладу, порядок формування, організації і діяльності ключових ланок державного механізму, визначають принципи територіальної організації дер­жави, закріплюють основи правового статусу фізичної особи, її взаємовідносин з державою; 5) у науці конституційного права — система обмежень втручання державної влади в життя громадянського суспільства, особистості, встановлена шляхом проголошення прав і свобод людини та громадянина і визначення їх юридичних гарантій. Таке розуміння конституції ґрунтується на принципах природного права. Воно випливає із загальної ідеї конституціоналізму як державного правління, обмеженого основним законом — актом найвищої сили. 

КОНЦЕПЦІЯ ЗАКОНУ (лат. conceptio — сукупність, система)

аналітична нормативна модель з варіантами правової поведінки, приблизною структурою законопроекту, можливими наслідками та оцінкою ефективної дії закону. Це самостійний документ, де є всебічне обґрунтування вибору оптимального варіанта розв’язання проблеми та визначено засади розробки відповідного закону.Повинна містити:-         характеристику предмету і цілей майбутнього закону;-         аналіз системи законів та інших нормативно-правових актів, діючих в сфері предмету проектованого закону;-         аналіз причин і умов для достатньо ефективної дії норм, які належить відмінити або удосконалити;-         огляд пропозицій вчених-юристів, інших фахівців, державних установ, громадян та громадських об’єднань по удосконаленню, зміні нормативно-правового регулювання у сфері предмета проектованого закону;-         огляд передового зарубіжного законотворчого досвіду;-         огляд загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, діючих у сфері предмета проектованого закону;-         основні положення і варіанти рішень, прогноз можливих наслідків застосування проектованих норм;-         фінансово-економічне обґрунтування проектованого закону;-         орієнтовну структуру закону.  

КРИТЕРІЇ ЯКОСТІ ЗАКОНІВ

юридичний аспект (нормативність, повнота, конкретність законодавчого регулювання); мовний аспект (простота, лаконічність, ясність, точність); логічний аспект (визначеність, послідовність, несуперечливість); соціологічний аспект (юридична і соціальна ефективність).
 

МЕТОД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ щодо проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів

Рекомендації розроблені з метою визначення порядку проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів.Включають глави:І. Загальні положення; ІІ. Види правової експертизи; ІІІ. Порядок проведення правової експертизи та її предмет; IV. Особливості наукової правової експертизи.Схвалені постановою колегії Міністерства юстиції України від 21 листопада 2000 р. № 41.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ щодо розроблення проектів законів та дотримання вимог нормопроектної техніки

Рекомендації розроблені з метою уніфікації написання проектів законів та дотримання вимог нормопроектної техніки.Включають глави:І. Загальні положення; ІІ. Складання тексту проекту; ІІІ. Внесення змін до законів; IV. Підготовка переліку законів та інших нормативно-правових актів, що втратили чинність; V. Супровідні матеріали, що подаються із законопроектами до Верховної Ради України.Схвалені постановою колегії Міністерства юстиції України від 21 листопада 2000 р. № 41.

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ

система органів, установ і посадових осіб, які відповідно до встановленого правового порядку наділені державно-владними повноваженнями та реалізують функції держави.

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АКТИ

спільний акт-документ двох або кількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов’язків у різних відносинах між ними.

МОВА ЗАКОНОДАВСТВА

самостійний функціональний різновид літературної мови з характерними лінгвостилістичними та структурно-жанровими ознаками, обумовленими специфікою правотворчої діяльності, її соціальним завданням і призначенням. Мова законодавства є соціально та історично сформованою сукупністю мовних засобів (лексичних, фразеологічних, граматико-стилістичних), яка виконує специфічний набір функцій:
1) номінативну (називання правових реалій і понять); 2) гносеологічну (знаряддя й спосіб правового пізнання, оволодіння суспільно-правовим досвідом); 3) аксіологічну (правової та морально-етичної оцінки); 3) комунікативну (спілкування); 4) регулювальну (правове регулювання людської поведінки та суспільних відносин через волевиявлення суб’єкта права та вплив на правосвідомість); 5) культуроносну (збереження й передачі правового знання та правової культури); 6) естетичну (ясність, точність, однозначність, лаконічність, нормативність, мовностилістична довершеність закону як еталонні якості юридичного тексту).Багаторівневість законодавчого тексту простежується в застосуваннімовних одиниць і засобів різних рівнів: законодавчі терміни, термінологічні словосполучення і фразеологізми, законодавчі дефініції, лексико-граматичні моделі, синтаксичні конструкції, макротекст, засоби та прийоми законодавчої стилістики тощо.

МОВНОСТИЛЬОВІ ВИМОГИ ДО ТЕКСТУ ЗАКОНУ

Основними мовностильовими вимогами до законодавчого тексту є: офіційність, точність, зрозумілість, стислість, стандартизованість, нормативність, логічність, стилістична однорідність, емоційно-експресивна нейтральність, відсутність індивідуально-авторських рис

МОНІТОРИНГ (англ. monitoring — контроль, від лат.monitor — той, хто попереджає, застерігає, радник, консультант)

регулярне спостереження за станом суспільних, правових, соціальних, природних і технічних процесів з метою їх оцінки, контролю та прогнозування. Розрізняють глобальний, регіональний і локальний рівні моніторингу. Інформація, отримана за допомогою моніторингу, використовується при підготовці законів, інших нормативно-правових актів, рішень тощо, що приймаються державними органами, політичнимипартіями, громадськими організаціями тощо.

НАЗВА ЗАКОНУ

невід’ємний структурний елемент тексту закону, його найменування, який лаконічно і чітко відображає предмет його правового регулювання та основний зміст і здійснює інформативно-орієнтаційну функцію.Як правило, назва закону формулюється за допомогою описового способу чи з використанням термінів „кодекс”, „основи законодавства” та ін.У назві закону про внесення змін до інших законів, як правило, зазначається коло питань, з яких вносяться зміни.Використання неконкретних назв не допускається. 

НОВЕЛІЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА (лат. novella, букв. – новина)

внесення до законодавства нових положень, змін 

НОРМА ПРАВА

(нормативно-правовий припис) — первинний ланцюжок системи права.Загальнообов’язкове, формально визначене, встановлене чи санкціоноване державою (народом) правило поведінки, що забезпечує регулятивний вплив держави на суспільство шляхом надання суб’єктам певних прав та покладення обов’язків, охороняється та гарантується державою можливістю примусового впливу.Норма права:- узагальнює типові (такі, що неодноразово повторюються) життєві ситуації;
— розрахована на невизначену кількість суспільних відносин;
— адресована неперсоніфікованому колу суб’єктів, дозволяє окреслити межі поведінки всіх суб’єктів, що підпадають під таку ситуацію;
— діє в часі та просторі неперервно;
— чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб’єктами.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ ДОГОВІР

двостороння або багатостороння угода між суб’єктами правотворчості, яка містить норми права.  

НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ ЗМІСТ ЗАКОНУ

основна частина закону, що встановлює приписи, дозволи і заборони. Викладається в логічній послідовності з поділом на структурні елементи тексту закону 

ОРДОНАНС (франц. ordonnance — розпоря­дження, від лат. ordinare — приводити в поря­док, керувати)

1) У феодальній Франції й Англії назва королівських указів, які за своєю юридичною силою могли прирівнюватись до загальнодержавних законів.2) У ряді сучасних країн (Франція, Сенегал, Туніс, Алжир тощо) — назва правових актів, які приймаються з виняткових причин або в період перерви роботи парламенту. У Франції, наприклад, згідно з Конституцією (1958) уряд може для виконання своєї програми звернутися до парламенту з проханням дати дозвіл здійснити за допомогою ордонансу упродовж певного строку заходи, які звичайно входять у царину законодавства. Прийняті урядом ордонанси підписує президент Франції.

ОСНОВИ ЗАКОНОДАВСТВА

кодифікаційний акт, яким встановлюються основні загальні положення і принципи правового регулювання у відповідній сфері суспільних відносин. Основи законодавства використовуються як одна з форм кодифікації законодавства (поряд з кодексами). Норми, вміщені в основи законодавства, подаються за певною системою з поділом на вступну частину, розділи і статті. Основи законодавства мають силу закону і приймаються парламентом в тому ж порядку, що й закони та кодекси. 

ОЦІНКА НЕОБХІДНОСТІ ПРИЙНЯТТЯ (ВИДАННЯ) ЗАКОНІВ

з’ясування, чи дійсно є проблема, що потребує прийняття рішення; чітке з’ясування сутності передбачуваного законодавчого регулювання і мети, яку передбачається досягти прийняттям нового закону; вивчення чинних нормативно-правових актів, що стосуються теми проекту; ознайомлення з практикою застосування відповідних нормативно-правових актів; аналіз пропозицій вчених, результатів опитування громадської думки і відповідних статистичних даних; визначення можливих наслідків дії майбутнього закону (економічних, політичних, соціальних, правових, екологічних, демографічних та ін.); визначення затрат матеріальних, фінансових та інших ресурсів, необхідних для реалізації майбутнього закону. 

ПЕРЕЖИВАЮЧА ДІЯ ЗАКОНУ

має місце, коли закон, що втратив чинність, за спеціальною вказівкою нового закону повинен продовжувати дію з окремих питань.Дія закону припиняється:- з моменту його офіційного скасування іншим законом або в іншому порядку; — по закінченню строку, на який закон було розраховано;- у разі вичерпання подій, обставин, на врегулювання яких він був розрахований;- в силу фактичної заміни його іншим законом, виданим пізніше.

ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНУ

структурна одиниця, яка може, в разі необхідності, міститися у законі. Перехідні положення регламентують правовідносини, які виникли до набрання чинності новим законом, питання вирішення справ, які знаходяться у провадженні, питання можливості зворотної дії закону, а також визначають умови та порядок дії інших законів або їх окремих норм, врегульовують інші правовідносини і спрямовані на вирішення питань, що виникають у зв’язку із набранням чинності даним законом.

 ПРАВО

система встановлених або санкціонованих народом чи державою загальнообов’язкових правил (норм) поведінки або діяльності, які виражають ступень свободи людини відповідно до волі домінуючої в суспільстві частини населення, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі і дотримання яких забезпечується цілеспрямованою діяльністю держави.  

ПРАВОВА ДЕРЖАВА

така держава, в якій панує і діє принцип верховенства права і правових законів у всіх сферах державного життя і громадянського суспільства, в якій вся державна влада належить народові, в якій проголошуються і гарантуються основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина, державної влади, форми представницької та безпосередньої демократії, загальнолюдські політичні та моральні цінності, рівність, рівноправ’я і справедливість, свобода і відповідальність, взаємоповага і взаємовідповідальність державної влади і громадян, в якій панують громадянський мир, правопорядок і право – законність.

ПРАВОВА ДОКТРИНА

концептуально оформлені правові ідеї, принципи, розроблені вченими з метою удосконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані державою як обов’язкові.

ПРАВОВА КУЛЬТУРА

якісний стан правового життя суспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку правової свідомості, юридичної науки, системи законодавства, розвитком правової освіти та правозастосовної діяльності, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини та взаємної відповідальності держави і громадянина.

ПРАВОВА КУЛЬТУРА ОСОБИ

обумовлена правовою культурою суспільства властивість, що характеризується повагою до права, достатнім знанням змісту його норм та вмінням їх застосовувати, а також правомірною поведінкою. 

ПРАВОВА КУЛЬТУРА СУСПІЛЬСТВА

як суцільне явище складається з таких елементів, як права, правовідносини, права та обов’язки, що становлять зміст правовідносин; правосвідомість, завдяки якій правова культура проникає у свідомість людини або соціальної групи; законність та правопорядок.

ПРАВОВА СИСТЕМА

сукупність взаємопов’язаних юридичних засобів (явищ), за допомогою яких органи влади здійснюють стабілізуючий, регуляційний та управлінський вплив на суспільні відносини (шляхом закріплення, конкретного чи загального регулювання, дозволу, зобов’язання, заборони, переконання і примусу, попередження, встановлення санкцій тощо). Правова система — це також єдність правових норм національного права та законодавства, які складаються з центральної частини (конституції), периферійних (галузевих) і комплексних (міжгалузевих) законів. Правову систему складають: система права, юри­дична практика, правова освіта, юридична наука і правова ідеологія (культура). 

ПРАВОВЕ ПОЛЕ

система законів та інших нормативно-правових актів держави, та система суспільних відносин, на які поширюються правові норми. 

ПРАВОВИЙ ЗАКОН

нормативно-правовий акт, спрямований на реалізацію конституційних прав і свобод людини і громадянина, джерелом походження якого є суверенна воля народу, тотожна за своїм змістом і суттю гуманістичним ідеям і загальнолюдським цінностям. Зміст правового закону повинен відповідати невід’ємним, невідчужуваним правам людини, тобто бути правовим. Мета правового закону – забезпечення існування і розвитку громадянського суспільства, демократичної, соціальної, правової держави, втілення в життя принципу верховенства права.Саме правовий закон є основою реалізації принципу верховенства права. Сучасне розуміння права передбачає визнання людини найвищою соціальною цінністю, а забезпечення і реалізацію невід’ємних прав і свобод людини і громадянина – головною метою діяльності держави, яка реалізує свою компетенцію лише в межах конституції і законів. Сутність правового закону розкривається через ознаку його внутрішньої справедливості, гуманізму, спрямованості на задоволення потреб людини, захисту її прав і свобод.Правовий закон повинен мати відповідну мотивацію, яка сприймається суспільством і державою як природня, а правовий закон як загальнообов’язковий. Правовий закон – результат поєднання закону з правом, формальне закріплення права, яке не можна звести лише до норм, зафіксованих в юридичних актах. Право включає в себе також соціально-правові вимоги (природнє право) і суб’єктивні права.Повинен бути розвинений механізм формування правового закону і перешкоджання існуванню неправових законів – визнання законів неправовими та порядку їх скасування. В Україні таким механізмом є поки що тільки здійснення конституційного контролю через Конституційний Суд. Оскільки Конституція закріплює формально і захищає права і свободи людини і громадянина, вона є правовою по суті, і перевірка закону на відповідність Конституції дає можливість визнати закон правовим чи неправовим. 

ПРАВОВИЙ ЗВИЧАЙ

санкціоноване державою, таке, що  історично склалося, правило поведінки.

ПРАВОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ

(судовий або адміністративний) – судове чи адміністративне рішення у конкретній юридичній справі, яке стає нормою для всіх аналогічних справ у майбутньому.

ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

суспільні відносини, врегульовані нормою права, учасники яких мають суб’єктивні юридичні права та обов’язки.

ПРАВОВИЙ (ЮРИДИЧНИЙ) АКТ

письмовий документ, прийнятий (виданий) органом державної влади, органом місцевого самоврядування, інститутами прямої демократії, що має офіційний характер і обов’язкову силу, висловлює владні веління та спрямований на регулювання суспільних відносин.

ПРАВОСВІДОМІСТЬ

вид (форма) суспільної свідомості, що містить сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та уявлень, які характеризують ставлення людини, соціальних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права та діяльності, пов’язаної з ним.

ПРАВОТВОРЧІСТЬ

1) діяльність державних органів і посадових осіб, громадських організацій, уповноважених на те державою, а також усього народу країни, що спрямовується на утворення, зміну чи скасування нормативно-правових актів;
2) процес, яким суспільство, народ, держава творить форми державної та суспільної організації, комбінує та пристосовує до потреб нового життя, приватного та суспільного, елементи звичаєвого права, традиції, старе право, впливи найновіших правових систем.

ПРЕАМБУЛА (від лат. praeambulus – той, що передує)

вступна частина закону, яка містить стислу інформацію про необхідність та мету прийняття закону. За загальним правилом нормативні положення до преамбули не включаються, вона не поділяється на статті, не містить посилання на інші законодавчі акти, не містить законодавчі дефініції, не нумерується.Преамбула є невід’ємною частиною закону і підлягає врахуванню під час його тлумачення, роз’яснення і застосування.Конституція України, конституції більшості інших країн світу починаються з преамбули, в якій записано ідейні мотиви, з яких прийнято конституцію, найбільш принципові положення, історичні довідки, головну мету прийняття конституції. Преамбула є основою для тлумачення всього тексту конституції, системи державно-правового ладу. 

ПРЕДМЕТ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ

предмет виключного законодавчого регулювання визначається Конституцією України (ст. 92).При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.Скасування конституційних прав і свобод людини і громадянина не допускається. Конституційні права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України. 

ПРЕДМЕТ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами

ПРИЙОМИ ЗАКОНОДАВЧОЇ ТЕХНІКИ

певний порядок, способи раціонального використання засобів законодавчої техніки при формулюванні у тексті проекту закону необхідних для регулювання відповідних питань норм праваЗа ступінню узагальнення конкретних показників норм права розрізняютьабстрактний та казуїстичний прийом.За способом викладення елементів правової норми (за повнотою її викладення) у статті закону розрізняють прямий, відсильний та бланкетнийприйоми.Прийоми законодавчої техніки сприяють повному, точному, економному, суворо юридичному викладенню змісту нормативних приписів, їх чіткій словесній фіксації у проекті закону.

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНУ

структурна одиниця закону, яка включається до нього в разі необхідності. Прикінцеві положення можуть містити такі питання: про набрання чинності законом, про приведення нормативно-правових актів у відповідність з прийнятим законом, про визнання такими, що втратили чинність, і внесення змін до раніше прийнятих законів у зв’язку з прийняттям даного закону, доручення уряду по виданню підзаконних актів з метою реалізації закону, заходи щодо реалізації прийнятого закону тощо. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони є, також включаються до прикінцевих положень. 

ПРИМІТКИ

Структурний елемент закону, який не лише містить інформацію пояснюючого характеру, а й нерідко виконує функції нормативного доповнення і конкретизації.Включення до законів приміток має бути виваженим, за відсутності необхідності їх доцільно уникати. Примітки до окремої статті чи одночасно до кількох статей закону створюються з метою роз’яснення смислу термінів, які вживаються в них та часто містять як їх кількісні, так і якісні характеристики. Примітки допускаються, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття, помістити короткий коментар, що допоможе точніше з’ясувати значення викладених у статті (пункті) приписів і таке інше. Примітки не повинні містити нормативно-правових приписів.  

ПРИНЦИПИ ЗАКОНОДАВЧОЇ ТЕХНІКИ

визначальні ідеї, які реалізує законодавець при використанні і дотриманні засобів, прийомів і правил законодавчої техніки з метою створення і систематизації законів. Найважливішими принципами застосування засобів, прийомів і правил законодавчої техніки є: принципи верховенства права, конституційності, демократизму, гуманізму, комплексності, системності, логічності, оптимального збалансування дозволів, заборон та зобов’язань, оптимального ступеня конкретизації норм права, узгодженості, доцільності, науковості, професіоналізму, незалежності суб’єктів проведення правової експертизи проектів законів та ін.

ПРОГАЛИНА У ЗАКОНІ

повна або часткова відсутність необ­хідних юридичних норм у даному законі. 

ПРОГАЛИНА У ПРАВІ

повна або часткова відсутність у чин­них нормативно-правових актах необхідних юридичних норм. Усунення прогалин має місце у процесі правотворчості шляхом прийняття нових норм права, внесення змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів.

ПРОЛОНГАЦІЯ (лат. prolongo – подовжувати)

продовження дії будь-якого нормативно-правового договору, угоди тощо. 

ПРЯМА ДІЯ ЗАКОНУ

закони мають пряму дію, якщо в них не зазначене інше. Для застосування законів, що набрали чинності, непотрібно додаткових приписів. За загальним правилом, закон застосовується до відносин, що настали або мали місце в період від набрання законом чинності до втрати ним чинності, та відносин, які виникли до набрання ним чинності, але продовжують існувати, проте тільки з моменту набрання законом чинності. 

ПРЯМИЙ ПРИЙОМ ФОРМУЛЮВАННЯ НОРМ ПРАВА У ЗАКОНАХ

в одній статті вміщено всі обов’язкові елементи певної норми права, які прямо формулюються у статті закону без посилання на інші статті чи акти

РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ ПРАВА

втілення положень правових норм у фактичній діяльності (поведінці) суб’єктів права.

РЕКВІЗИТИ ЗАКОНУ

Характеристика тексту закону як зовнішньої форми викладу його змісту У законі як офіційному документі обов’язковим є зазначення його офіційних реквізитів (атрибутів):а) форми акта (“Закон України”, “Кодекс України”);б) назви (щодо кодексів та основ законодавства, то слова чи словосполучення “кодекс” або “основи законодавства” прийнято включати до їх назв);в) номера (порядковий номер присвоює закону апарат Верховної Ради України після підписання тексту прийнятого закону Головою Верховної Ради України), дати (день і рік прийняття парламентом в цілому) і місця прийняття (видання) закону (традиційно це м. Київ, однак теоретично не виключається можливість тимчасових змін);г) посади (Президент України або Голова Верховної Ради України, відповідно до ст. 94 Конституції України) та прізвища особи, яка підписала закон;ґ) наявність герба та печатки на оригінальному примірнику тексту закону;д) коду за Єдиним державним реєстром нормативно-правових актів.

РОЗДІЛ ЗАКОНУ

структурна одиниця, яка об’єднує глави закону.Поділ на розділи використовується у великих чи середніх за обсягом законах. Вони повинні позначатися римськими цифрами і мати найменування, яке розміщується в центрі рядка великими літерами.В тексті закону розділи мають наскрізну нумерацію. 

САНКЦІЯ

завершальний структурний елемент норми права, що містить вказівку на несприятливі наслідки, які виникають в разі порушення диспозиції.Але з точки зору філософського та соціологічного підходів під санкцією слід розуміти не тільки негативні явища (покарання, засудження), але і позитивні наслідки (заохочення, ухвалення) за соціально корисну поведінку.Проста санкція (абсолютно визначена) — точно зазначений розмір несприятливих наслідків.Складна санкція (відносно визначена) — межі несприятливих наслідків вказано від мінімальної до максимальної, або лише до максимальної межі.Альтернативна санкція — Вказані декілька видів несприятливих наслідків, з яких правозастосувальник обере один, більш доцільний для конкретного випадку.

СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

системна сукупність, взаємопов’язаний комплекс законів, що діють на території даної держави, і групуються відповідно до галузей права та цілей державного управління в тій чи іншій сфері суспільних відносин. Система законодавства у свою чергу впливає на систему права. Цей вплив особливо помітний у процесі кодифікації законодавства, яка здійснюється на галузевій основі і дозволяє успішно виявляти та скасовувати прогалини і протиріччя в галузевому матеріалі, сприяючи удосконаленню національної правової системи.

СИСТЕМА НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

це сукупність упорядкованих певним чином законів та інших нормативно-правових актів держави.

СИСТЕМА ПРАВА

об’єктивно обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, яка складається з взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами.

СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА

процес упорядкування законодавства держави, удосконалення таких його ознак як структурованість, узгодженість, єдність та цілісність. Формамисистематизації є:- інкорпорація (пізньолат. incorporation – включення до складу) – це форма систематизації, яка полягає в об’єднанні та розташуванні за обраним критерієм законів у збірках, при чому зміст відповідних актів не змінюється;- кодифікація (пізньолат. codificatio, від лат. codex – навощена дощечка для письма, книга і ficatio, від facio – роблю) – форма систематизації законодавства, в процесі якої відбувається змістовна докорінна переробка діючих законів, розробка нових моделей регулювання і включення їх до нового кодифікованого акта;- консолідація (пізньолат. consolidatio, від лат. con… – префікс, що означає об’єднання, спільність, сумісність, і solidatio – укріплення, зміцнення) – форма систематизації законодавства, в результаті якої замість кількох чинних законодавчих актів без зміни їх нормативного змісту приймається новий акт.

СОЦІАЛЬНА ПРАВОВА ДЕРЖАВА

це політична організація суспільства, в якому право пов’язує і підкоряє собі державну владу, а основні права особи та її соціальна безпека становлять зміст свободи, заснованої на законах, які приймаються і піддаються зміні законним шляхом.

СТАТТІ В ЗАКОНАХ

основні структурні одиниці закону, що містять завершені логічно нормативні положення.Нумерація статей здійснюється наскрізно арабськими цифрами. Статті, як правило, мають назву.Статті можуть поділятися на частини, які в свою чергу можуть поділятися на абзаци та пункти, а пункти – на підпунктичастинах формулюються норми права; абзаци конкретизують положення частини статті закону; пункти вміщують багато окремих правових положень, в яких конкретизуються закріплені в частинах статей норми права, однак цілої норми права вони не повинні містити.Частини для зручності застосування нумеруються арабськими цифрами з крапкою, пункти, підпункти – арабськими цифрами або літерами з дужкою.Іноді застосовується поділ частин, пунктів та підпунктів статті на абзаци. Абзаци нумерації не мають. 

СТИЛЬ ЗАКОНУ

спосіб зовнішнього вираження правових приписів у проекті закону, що концентрує у собі як використання юридичної термінології, інших засобів юридичної техніки (юридичних конструкцій), так і застосування вимог сучасної літературної мови та мови офіційних документів. Головним у додержанні стилістичних вимог є забезпечення сполучення, з одного боку, доступності та переконливості тексту закону, а з іншого – його точності, визначеності і високої юридичної культури.Спирається на мовну основу (нормативні речення, усталені словосполучення, слова), логічну основу (правила і закони формальної логіки), графічні стандарти (надають локальності і структурованості тексту).Стиль закону повинен характеризуватися логічністю і послідовністю, економністю і формальною визначеністю, однозначністю, точністю і чіткістю викладу змісту правових приписів. Він повинен бути рівним, спокійним, стриманим, виключати пишність, пафос, риторику, а також використання гіпербол, метафор, алегорій.Дотримання правил граматики і синтаксису є обов`язковим. Правовий матеріал викладається в логічній послідовності.Закон повинен являти собою цілісну систему, кожний елемент якої доповнює, конкретизує або розвиває попередній і одночасно є основою для розкриття положень наступних елементів. 

СТРУКТУРА ЗАКОНОДАВСТВА

теоретична концепція, що відображає внутрішню побудову законодавства; система законів, що взаємодіють та узгоджуються за змістом, яка визначається системою права, потребами упорядкування суспільних відносин та рівнем розвитку законодавчої техніки.Розрізняють три основні види структурної організації законодавства: галузева, субординаційна, фе­деративна. Галузева (горизонтальна) — закон, галузевий інститут, підгалузь, галузь, правовий комплекс (комплексна галузь). Субординаційна (вертикальна) — обумовлена різницею законодавчих актів за юридичною силою. Федеративна — розглядається як організаційний принцип, що виходить з федеративної форми державного устрою, яка передбачає наявність двох основних рівнів законодавства — федеративого (загальнодержавного) та законодавства суб’єктів федерації.

СТРУКТУРА ЗАКОНУ

система впорядкованих і пов’язаних між собою елементів закону, які створюють певну цілісність, зумовлену змістом закону. Структура закону забезпечує логічне послідовне викладення нормативного матеріалу, його доступність та огляд, сприяє правильному розумінню і застосуванню закону.Структурними елементами змістовної частини закону є:- назва;- преамбула (рекомендується);- основна частина, яка поділяється на: розділи, глави, статті, частини статей, пункти частин статей, підпункти, абзаци частин статей;- прикінцеві положення (у разі потреби);- перехідні положення (у разі потреби);- додатки (якщо вони є);- інші необхідні елементи закону (наприклад, примітка).

СТРУКТУРА КОДИФІКОВАНОГО ЗАКОНОДАВЧОГО АКТА

може складатися з загальної і особливої частин.
Загальна частина кодифікованого акта містить: завдання, принципи, нормативні узагальнення, визначення понять, основні інститути; інші загальні нормативні положення, що характеризуються високим ступенем узагальнення і стабільності та становлять правову основу застосування норм особливої частини.
Особлива частина кодифікованого акта містить: конкретні правила поведінки суб’єктів відповідних правовідносин; визначення виду і міри негативних наслідків недотримання цих правил (зокрема юридичної відповідальності).Загальна і особлива частини повинні бути взаємопов’язані і містити норми, необхідні і достатні для їх застосування відповідно до особливостей предмета правового регулювання. 

СТРУКТУРА НОРМИ ПРАВА

Логічна структура норми права складається з таких елементів як диспозиція(вказівка на права і обов’язки), гіпотеза (вказівка на умови, при яких виникають права і обов’язки) та санкція (вказівка на (не)сприятливі наслідки, що настають при порушенні норми), що знаходяться у певних зв’язках між собою

СУБСИДІАРНА ЧИННІСТЬ ЗАКОНУ

додаткова дія, коли норми профілюючої, базової галузі застосовуються в межах спеціальної галузі у випадках, якщо відповідне питання не знайшло у ній нормативного рішення.

СУПЕРЕЧНІСТЬ НОРМ ПРАВА ЗАКОНІВ ТА ІНШИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

у разі суперечності норм права в нормативно-правових актах різного рівня, діють норми акта вищого рівня. У разі суперечності норм права в нормативно-правових актах одного рівня діють норми акта, що прийнятий пізніше.У разі виявлення суперечностей між нормами різних нормативно-правових актів суб’єкти правотворчості, які прийняли ці акти, або інші уповноважені органи зобов’язані внести відповідні зміни до цих актів або скасувати акт, у дії якого немає потреби. 

СУСПІЛЬСТВО

система взаємодії людей, що пов’язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в спільних інтересах за допомогою соціальних норм (у тому числі – юридичних).

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАКОНОПРОЕКТУ

супровідний документ, який розкриває обсяг витрат, необхідних для реалізації майбутнього закону, а також розкриває можливі джерела їх покриття 

ФОРМА ДЕРЖАВИ

спосіб організації та здійснення державної влади. Складовими елементами форми держави є форма правління, форма державного устрою, форма державного (політичного) режиму.

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ

це спосіб організації та формування верховної державної влади, порядок утворення та діяльності державних органів, компетенція і взаємозв’язок між собою, а також взаємовідносини з населенням країни (ступінь участі населення в їхньому формуванні).Відомі дві форми правління: монархія (абсолютна або обмежена (конституційна) і республіка (аристократична чи демократична).

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ

спосіб територіальної (й національно-територіальної) організації розподілу державної влади і взаємовідносин між відповідними суб’єктами державної влади.Розрізняються проста (унітарна) та складна (федерація, конфедерація, імперія) держави.

ФУНКЦІЇ ЗАКОНОДАВЧОЇ ТЕХНІКИ

основні напрями впливу законодавчої техніки на суспільні відносини, у яких виявляється її соціальне призначення.Найважливішими функціями законодавчої техніки є: інтегративна, нормативна, модифікації законодавства, моделювання законодавства, системостворювальна, практична, інтерпретаційна, прогностична, політична, інформаційна, виховна, організаційна, оціночна, ідеологічна тощо.Ці функції є характерними не лише для законодавчої техніки, але й для законодавчого процесу, процесу застосування норм права та інших видів юридичної діяльності.

ФУНКЦІЇ ПРАВА

основні види впливу права на суспільні відносини, що визначаються сутністю і соціальним призначенням права на різних етапах його історичного розвитку.

ЮРИДИЧНА НАУКА

різноманітні наукові праці (трактати, монографії, статті та ін.), на основі яких правозастосовчі органи приймають рішення у конкретних юридичних справах.

ЮРИДИЧНА ПРЕЗУМПЦІЯ

прямо чи непрямо закріплений у законі припис про визнання певних фактів, обставин, явищ, наслідків поведінки тощо наявними чи ненаявними без доведення їх існування або не існування

ЮРИДИЧНА СИЛА ЗАКОНУ

найвищу юридичну силу (верховенство) в системі законів в Україні має Конституція України. Конституційні закони мають юридичну силу, однакову з юридичною силою Конституції України. Усі звичайні закони приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Закон, прийнятий всеукраїнським референдумом, має вищу юридичну силу щодо звичайного закону, прийнятого Верховною Радою України. Закон може бути змінений або його чинність припинена виключно законом, що має однакову з ним або вищу юридичну силу. 

ЮРИДИЧНА СИЛА ПРАВОВОГО АКТА

специфічна внутрішня влас­тивість правового акта, обумовлена юридичним статусом і місцем органу, що його при­йняв, у системі державних органів. За­лежить також від компетенції органу, якою останній наділяється державою відповідно до зако­нів або інших нормативно-правових актів. Розкриває обов’язковість акта, його пріоритет відносно інших актів, які належать до правової системи, або навпаки – підпорядкованість цим актам. Поняття юридичної сили дозволяє встановити співвіднесеність та співпідпорядкованість нормативно-правового акта з іншими актами, виразити ті системні зв’язки і залежності, які властиві правовій системі.

ЮРИДИЧНА ФІКЦІЯ

застосовувані у законах положення парадоксального характеру, зокрема визнання неіснуючих явищ, осіб, їх властивостей, фактів або обставин наявними, або ж прийняття одних явищ, фактів, обставин, ситуацій за інші

ЮРИДИЧНИЙ СКЛАД

закріплена в тексті закону сукупність ознак, елементів, з наявністю яких у тій чи іншій ситуації реального життя пов’язується виникнення певного комплексу правових відносин

ЮРИДИЧНИЙ ФАКТ

конкретна життєва обставина, з якою норми права пов’язують виникнення, зміну або відміну правовідносин.

ЮРИДИЧНІ КОЛІЗІЇ

це протиріччя один одному формально діючих правових актів, що регулюють ті самі суспільні відносини. Норма, що вирішує колізії між правовими актами даної держави або між законами різних держав називається колізійною нормою права.

ЮРИДИЧНІ КОНСТРУКЦІЇ

правові моделі, які є формою відображення основних властивостей суспільних відносин, що виникають у сфері правового регулювання, складові яких створюють певну цілісну систему, характеризуються відносною стійкістю та самостійністю, яка зумовлена їх змістовним та функціональним спрямуванням, і застосовуються для створення законів та їх систематизації у формах кодифікації та консолідації. Інакше кажучи, це готові типові зразки, схеми, в які вбирається нормативний матеріал, своєрідна та стійка його побудова, що характеризується внутрішньою єдністю прав, обов’язків і форм відповідальності відповідних осіб, тобто перевірені теорією і практикою типові схеми правовідносин.Типовими юридичними конструкціями є: складні юридичні факти; юридичний склад; юридична презумпція; юридична фікція.

ЮРИДИЧНІ (ЗАКОНОДАВЧІ) ТЕРМІНИ

Зміст нормативно-правових приписів держави висловлюється і закріплюється за допомогою юридичних (законодавчих) термінів — словесних визначень понять (слів або словосполучень).Юридичний термін — це слово або словосполучення на позначення власне правового поняття, яке відображає специфіку державно-правових явищ і має визначення (дефініцію) у юридичній літературі (законодавчих актах, юридичних словниках, науково-правових працях). Далеко не кожен юридичний термін має законодавчо закріплену дефініцію: термін, який створюється і функціонує у правовій науці, може не фіксуватися в законах, а мати лише наукову дефініцію.Специфіка законодавчої термінології полягає у тому, що вона, на відміну від замкнутої термінології будь-якої  науки або сфери діяльності, значною мірою є універсальною, оскільки законодавство обіймає практично всі сфери суспільного життя. Таким чином, при формулюванні тексту закону використовуються загальновживані, спеціальні юридичні і спеціальні неюридичні терміни.Загальновживані терміни – це ті, які в загальновизнаному значенні використовуються у будь-якій сфері науки, суспільному житті, побуті тощо. Спеціальні юридичні – терміни, які позначають поняття, що відображають специфіку державно-правових явищ. Вони створюються юридичною наукою і практикою. Спеціальні неюридичні – це терміни, які вироблені в процесі розвитку інших (неюридичних) наук та належать до них.У той же час юридичні терміни можуть характеризуватись якзагальноюридичні (поширені у всіх галузях права), галузеві (наявні лише в певній галузі права), міжгалузеві (відомі у двох або кількох галузях права) та суміжні з термінами інших галузей діяльності.

ЮРИДИЧНІ ФАКТИ(СКЛАДНІ ЮРИДИЧНІ ФАКТИ)

конкретні соціальні обставини, дії, події, з якими право пов’язує виникнення, зміну чи припинення прав, обов’язків чи відповідальності у суб’єктів права. Вимога наявності відразу кількох соціальних обставин для виникнення певного суб’єктивного права, обов’язку, відповідальності надає юридичному факту складного характеру.

ЯКІСТЬ ЗАКОНУ

сукупність необхідних властивостей закону, які характеризують його в якості ефективного регулятора суспільних відносин

 

 

 

 

Л і т е р а т у р а

 

Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю. С.Шемчушенко (відп. ред.) та  ін. – К.: “Укр.. енцикл.”, 1998-2002.

Законотворча діяльність: Словник термінів і понять / За ред. акад. НАН В. М. Литвина (Авт. – упоряди.:  О. В.  Богачова, Є.А. Тихонова та ін.). – К.: Парламентське видавництво, 2004. – 344 с.

Законотворчість і законознавство: хрестоматія /Авт. – упоряди.: О. В.  Богачова, О. Л. Копиленко. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2011. – 904 с.

Парламентаризм: реєстр термінів і понять: вид./ авт. – упоряди.: О. В. Богачова, С. В. Богачов, Н. М. Оніщенко та ін.; автори ідеї: С. В. Богачов, О. Л. Копиленко; Інститут законодавства Верховної Ради України. – К.: К.І.С., 2012. – 512 с.